УКРАЇНА У НАСТУПНІ СТО РОКІВ. ПЕРЕДМОВА ТА ВСТУП
Олександр Александрович, жовтень 2022
ПЕРЕДМОВА
Для людини цілком природним є прагнення планувати і жити своє майбутнє з урахуванням тих факторів, які можуть на нього впливати. Подібне прагнення присутнє й у цілих народів задля власного розвитку, експансії або виживання. Тим дивніше, що існує вкрай мало праць із прогнозом тривалого майбутнього певної нації. Книг про історію – хоч греблю гати, причому у кожного народу своя й кільканадцять разів переписана. Існує чимало футуристично-апокаліптичних сценаріїв для всього людства. А от наробок про позаобрійне часове розпросторення окремих етносів – майже катма.
Безпосереднім поштовхом до написання цієї книги стали Всеукраїнська трилогія Юрія Липи і прогноз Джорджа Фрідмана "Наступні 100 років". Перша детально описує генезу Українців і лише побіжно заглядає за горизонт. Другий аналізує геополітичні змагання провідних країн майбутнього, майже жодним словом не згадуючи Україну.
Державні, наукові чи громадські установи в Україні складають плани максимум на одне десятиліття, зосереджуючись переважно на питаннях політики, економіки, технологій.
Крім того, серйозний вплив на світосприйняття автора і рішення написати цю книгу чинить згубна поведінка так званої людини розумної (homo sapiens), яка довела себе вже до цілком реальної межі самознищення. А без людства як такого, звісно, не буде й Українців. Цим аспектом будуччини легковажити не можна, тому він розкритий доволі докладно.
Якщо поглянути на зміст цієї праці, то може скластися враження, що автор замахнувся на нову Книгу Буття, багатотисячсторінкову доповідь ООН і весь сайт Національного інституту стратегічних досліджень в одному флаконі, себто файлі, жонглюючи прогностичними моделями за допомогою квантового комп’ютера. Кожна окрема глава заслуговує на глибоке вивчення із сотнями посилань на авторитетні джерела. І справді, розділи книги складені на основі законів фундаментальних природничих та соціяльних наук і реальних фактів. Тобто це не художня література. Автор сам не є експертом у всіх сферах, але знає, як знайти і процитувати справжніх експертів, кожного у своїй сфері. Якщо читачі бачать якісь твердження, це значить, що вони перевірені у надійних джерелах.
Водночас цей текст є не простим набором розрізнених предметів, а скоріше квінтесенцією і творчим обробком увібраних знань. Багато тез є цілком самодостатніми й очевидними, наприклад про кліматичні зміни або стан нашого здоров’я. Вони спостерігаються нами у безпосередньому досвіді або оточенні, тому не потребують хитромудрих обґрунтувань. Инші зазирають у далеке майбутнє, намацуючи тенденції, відтак апріорі не можуть бути бездоганними. Даруйте за неминучі недоліки і прогалини.
Якби автор дуже детально описав кожну тему, ми б на виході отримали величезний дуже правильний, максимально вивірений, але до нестями нудний трактат, читачами якого стали би хіба члени академій наук.
Мета ж полягає в тому, щоб цю книжку прочитав і зрозумів кожен письменний Українець. Бо усвідомлення тих чи инших проблем владою, на жаль, не завжди означає їхнє вирішення. А коли цими проблемами перейматимуться не лише одинокі сміливці, а й кожен громадянин, то такому поважному гурту буде набагато важче відмовити. Головне - дати Українцям максимально об’єктивну й об’ємну картину світу, щоби вони самі знали, як далі діяти.
Тема екзистенційної війни Московії-Татарії проти Руси-України, безперечно, теж висвітлена у книзі, але далебі не в тому обсязі, який міг би вважатися морально достатнім, і трохи під іншим кутом зору. Справді, у цій жорстокій і жахливій війні з величезними жертвами на кін поставлено існування Української нації. Але це не перша подібна війна; від 1169 року історики нарахували їх вже близько тридцяти, в яких нерідко Українці здобували успіх. Маю глибоке переконання, що й цього разу ми вистоїмо і переможемо. Для цього наші ролі мусять бути різними: хтось бореться у бою; инші лікують і годують наших героїв, прикриваючи тил; політики й дипломати отримують від міжнародних партнерів гроші і зброю, забезпечують санкції і гуманітарну допомогу; бізнес рятує і тримає економіку; всі небайдужі громадяни активно волонтерять.
Автор свою нинішню роль бачить у тому, щоби показати не тільки те, як наша країна може перемогти у війні, але й розвиватися вже після нашої перемоги і на багато десятиліть вперед, представивши приблизну матрицю цього розвитку в часі, просторі і за сферами життя.
У книзі читачі не знайдуть гострих повсякденних питань сучасного політичного життя в Україні. Хоча й кажуть, почасти справедливо, що диявол у деталях, однак всі прекрасно розуміють ці деталі. Добре відомо, як побороти олігархів, викорінити корупцію, утвердити справедливість у суспільстві. Тут питання у так званій політичній волі і незалежності відповідних органів. Натомість книга більше зосереджується на тому, що політики через своє невігластво або жадібність не помічають або свідомо ігнорують і що здатне невдовзі перекреслити всі їхні ж плани і сподівання, тому що всі опиняться в одному гарячому казані.
Книга побудована за принципом від великого до малого, від наявного до необхідного і від нинішнього до майбутнього. У першій частині описуємо, що робиться у світі в різних сферах життя, які проблеми існують і як світ намагається їх вирішувати, які магістральні тенденції спостерігаємо, котрі проявляться у майбутньому. Друга частина зображає картину "ідеяльної" України. Спираючись на матеріял про світові процеси, враховуючи досвід инших народів, автор пропонує основні напрями розвитку України, щоби використати найліпше, але й не повторити помилок сусідів. Тобто тут представлені так звані найкращі практики застосовно до українського контексту. При цьому розглядаємо, котрі сценарії майбутнього є бажаними для Українців, а котрі реальними, бо, на жаль, вони не завжди збігаються. Обмірковуємо, що залежить від наших безпосередніх дій, а де ми будемо змушені адаптуватися.
Остання частина зосереджена власне на прогнозах розвитку світу й України у наступні сто років з розбивкою на декілька умовних часових періодів. Безперечно, вона є найбільш суб’єктивною за змістом і найменшою за обсягом. Як мовиться у відомому жарті: передбачати дуже важко, особливо майбутнє. Разом з тим, методологія аналізу довгострокових глобальних трендів допомагає скеровувати нас у правильному напрямку, навіть якщо окремі деталі виявляться спрогнозовані хибно.
Три теми – про харчування, історію і мову – винесені як окремі додаткові тексти через те, що їхнє розкриття вимагає більшого матеріялу. Відтак, пропоную звертатися до них по ходу змісту одразу після прочитання кількох абзаців "для затравки" в основній канві.
Той, хто дочитає книгу до кінця, збагне, що, як не дивно, картина загалом оптимістична. Наскрізною цінністю, суб’єктом і об’єктом цієї праці, які інтегрують її частини в єдине ціле, є мої земляки. А її головна мета – спонукати нас до активних усвідомлених дій, щоб зберегти Україну для себе і світу.
ВСТУП
Як було зауважено в Передмові, для того, щоб осягнути, що буде з Україною й Українцями у наступні сто років, спершу слід розібратися, що може трапитися з людством. Бо ж ми всі в одному планетарному човні. Останнім часом у світі спостерігається нестримне нагромадження різноманітних катаклізмів: довкола бурхливі геополітичні змагання, соціально-економічні кризи, воєнні авантюри, смертельні пандемії, інформаційні диверсії, особисті фобії й депресії та ще й на тобі кліматичні зміни й екстремальні природні явища. Вже не кажучи про подорожчання гречки. Таке враження, що світ палає, люди подуріли, філософи здулися, пророки скисли.
Прояснити картину допоможуть поняття універсалій і конвенцій.
Що таке універсалії? Це закони природи – географії, фізики, хімії, біології, астрономії та інших наук. Сонячне світло, рух небесних тіл, гравітація, будова матерії, суть енергії і закони термодинаміки, молекулярні і квантові процеси, цикли базових елементів між органічним і неорганічним світами – все це універсалії, тобто певні відносно сталі поняття, величини або явища, які існують і розвиваються незалежно від наших забаганок.
Що таке конвенції? Це теж певні закони і правила, але придумані самими людьми. До них належать ідеологія і її різновид релігія, політичний устрій, економічна модель, гроші, соціяльні функції, юриспруденція, технології, усталені уявлення про прогрес та архаїку, міжнародні відносини, ставлення до довкілля і дуже багато инших сфер, про які люди домовилися, що ті повинні означати те-то або виглядати так-то. Конвенції за визначенням можна змінювати, про них можна передомовлятися. Сьогодні одна політична система, завтра инша. Сьогодні ліберальна економіка, завтра державний капіталізм; тут соціялізм, там феодальні стосунки; вчора плуг, завтра штучний інтелект. Ба більше – сама суть поняття може кардинально різнитися: всі називають себе демократами, але кожен вкладає в цей термін різну суть. Навіть десять Божих заповідей або вираз "загальнолюдські універсальні цінності" є насправді конвенціями, бо просто так домовилися (хай пробачить мені Господь).
Нинішня трагедія людства полягає в тому, що воно почало плутати Божий дар з яєшнею, тобто конвенції з універсаліями. Точніше, люди увірували, що їхні подекуди дріб’язкові конвенції і є справжніми універсаліями, основою і суттю всього сущого. А справжні універсалії стали призабуті або ігноровані і розглядаються за залишковим принципом. На основі цієї ілюзії люди будують своє життя вже декілька століть. Допоки їм не почали масово прилітати "стусани-нежданчики" від реальних універсалій.
Як не парадоксально, ця облуда і занепад людства почалися в часи, які й досі вважаються ледь не найсвітлішими в його історії. Здогадайтеся з двох разів… Відродження і Просвітництво. Так-так, 15-18 століття. Певна річ, що гуманізм, ідеяли індивідуальної й колективної свободи чи розквіт науки й мистецтва – це важливі цінності, які не ставимо під сумнів. Разом з тим саме тоді, вочевидь не навмисне, із зернятка міріади людських чеснот поступово виросла потвора вивищення людини над природою. Гординя, захланність і збочене уявлення про прогрес сильно запаскудили чималі здобутки пізнання.
Побутує хибне уявлення, що якщо зламати сучасну політичну й соціяльно-економічну модель з її філософським підмур’ям, то настане ледь не кінець світу. Послухаймо сучасних оракулів: Людина є вінцем природи; наше раціо здатне досконало пізнати світ і міняти його як нам заманеться; нас врятують геоінженерія і генна інженерія; все природне слід проаналізувати, розщепити на наночастинки і потім знову штучно синтезувати; наш власний організм і довкілля необхідно зробити максимально стерильними, щоб захиститися від безлічі інфекційних загроз; людей забагато, води і їжі не вистачає, тому потрібні транснаціональні корпорації, монокультури, ГМО і бутильована вода; якщо ви ставите під сумнів стрімкий технологічний прогрес, значить ви затуркане село; без викопних ресурсів економіка зупиниться, а отже настануть безробіття, конфлікти і війни; якщо певна діяльність не приносить прибутку, то вона не має сенсу; оці пігулки ви мусите ковтати до кінця свого життя… З такими переконаннями людство вже майже дійшло до стану, описаного в сумному жарті: "Лікування було правильним, але невдячний пацієнт помер".
Скромнішою треба бути, людинко. Не забуваймо, що наше єство залишилося в нутрі ссавця з його природними потребами й обмеженнями, що ми лише один з мільйонів видів життя на Землі. Власне, руйнівна діяльність homo sapiens розпочалася значно раніше. Наш рід еволюціонував від виживання через співіснування до домінування і врешті до винищення всього довкола нас. За останні 12 тисяч років ми перетворили на пустелю 5 мільярдів гектарів поверхні суші з наявних 14 мільярдів, передусім через знеліснення і розорювання, що призвело до ерозії ґрунтів. Сахара і Близький Схід були зеленими, осередками найдавніших цивілізацій Магрибу і Месопотамії. Де вони сьогодні? По ходу ми знищували инші види життя, практично переполовинивши їхню кількість по масі і скоротивши на 70% розмаїття. Людина починала як непримітна "комашка" на тілі планети, а нині разом зі свійськими тваринами складає 97% маси всіх ссавців, залишивши лише 3% на усіх слонів, левів, китів та инших представників дикої фавни.
Це не значить, що люди апріорі погані, що тут існує якийсь детермінізм чи фатум. Просто будь-який біологічний вид, і homo sapiens цьому не виняток, мусить мати своїх природних антагоністів, які би стримували його експансію. Раніше для нас такими були хижі звірі, хвороби та епідемії, голод чи холод, сусідні народи. Тепер для людей таким антагоністом стала вся Земля. Тому або ми навчимося жити в гармонії з нею, або вона нас знищить. Ще раз: не ми її, а вона нас. І найліпше цю тезу підтверджують екзистенційні загрози існуванню людства, про які мовимо у наступному розділі.
***
ЗМІСТ
Вступ
Частина І - Світ
Частина ІІ – Україна
Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина
Частина ІІІ - Прогнози
2100-
НАШІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ:
поза сферою Дайсона
