Олександр Александрович, листопад 2022

ПРОГНОЗ 2022-2030

В Частині ІІ нашої книги ми описували конкретні дії, які є бажаними для України, для її успішного розвитку серед інших европейських народів. На глибоке переконання автора, цей план дій не повинен залишатися на папері. Його необхідно активно втілювати в життя. В цьому головний сенс цієї книги.

Разом з тим, в Частині ІІІ спробуємо спрогнозувати, як усе реально відбуватиметься. Це не значить, що прогноз перекреслить ідеял. Скоріше, тут ми зосередимося на зовнішніх факторах, які не стосуються волі Українського народу до необхідних перемін, але які здатні ставати цій волі на заваді.

Відомо, що прогноз – справа вельми невдячна, а прогноз на сто років вперед і поготів. Відтак, зміст кожного з нижченаведених часових періодів буде апріорі виписаний загальними мазками, без дрібних деталей. Чим період віддаленіший, тим менше він міститиме інформації, бо автор не фокусник і вигадувати абищо не бажає. Даруйте за неминучі похибки. Зрештою, час розставить всі крапки над "і".

Менше з тим, весь попередній матеріял у цій книзі дає нам можливість розставити певні реперні точки, які дозволяють все-таки робити наші передбачування не зовсім безпідставними. Серед таких реперних точок найважливішими є ті, що описують клімат і геополітику. Хай і приблизні, але ми маємо наукові дані про те, як клімат мінятиметься на різних континентах; на жаль, мало доброго можна очікувати від цих перемін. Відповідно, і геополітика – як поведінка народів, їхні зіткнення і переплетіння - буде залежною від клімату і доступу до життєвих ресурсів. Тому це теж можна приблизно спрогнозувати.

2022-2030

Почнемо цей період одразу з подій в Україні, бо тут вирішуватиметься доля багатьох світових процесів. На момент виходу книги у світ, вочевидь, війна ще не закінчиться. А закінчиться вона не просто очищенням всієї території України від загарбників, навіть не просто нашою перемогою, а саме тотальною поразкою російської федерації. Це не обов’язково означає парад української перемоги в москві. Але це точно означає позбавлення ворога всієї зброї масового знищення – ядерної, хімічної, біологічної. Тільки тоді і ми, й инші сусіди будемо цілком упевнені, що з-за порєбріка знову не прилетить смерть. Бо якщо вона раптом таки здуру прилетить, то весь колективний Захід спільно з Україною миттєво, за лічені хвилини, дасть таку рішучу воєнну відповідь, яка відіб’є агресивне бажання на століття вперед. Відтак прогнозуємо, що невдовзі широкомасштабні санкції проти рф будуть прив’язані не просто до відновлення територіальної цілісности України, а до здачі росією всіх запасів зброї масового знищення. 

У міру того, як рф втрачає позиції на полі конвенційного бою, у кремлівської гебні є велика спокуса не просто чинити щоденний ракетний терор, але й застосувати тактичну ядерну зброю або вчинити диверсію на одній з АЕС, з катастрофічними наслідками для України і планети. Розуміємо страх цивілізованого світу перед цією жахливою перспективою. Але відкидаємо логіку: "Не провокуйте ворога, бо це призведе до ескалації". З такою логікою він дійде до Лісабона без жодного опору. Рішення кремлівців про застосування ядерної зброї мало залежить від нашої поведінки, лише від примхи в їхніх хворих головах. Наприклад, знищення крейсера "москва", підрив Керченського мосту або вибухи в бєлгороді до такого рішення не довели. А болючість санкцій гіпотетично може вже завтра викликати неадекватну реакцію, бо це назвуть "екзистенційною загрозою" для російської федерації. Агресор обґрунтує будь-що, якщо йому закортить. Тому між двома опціями – боятися і здаватися або бити ворога і перемагати – вибір очевидний за другою. Добре, що це почали усвідомлювати наші друзі, надаючи нам все потужнішу зброю.

Щоби відповісти на екзистенційне запитання про ймовірність застосування ЗМЗ, необхідно ближче придивитися до володимира путіна і його найближчого оточення. Вони не справляють враження людей, котрі готові померти, навіть заради якихось стратегічних цілей імперії. Згадаймо, з яким переляком очільник рф сприйняв пандемію коронавірусу, як він ізолював себе від підлеглих. З причини побоювань замаху на своє нікчемне життя він відмовився їхати на саміт Великої Дев’ятнадцятки на Балі. По всьому видно, що ця людина панічно боїться смерти. Тому єдиний спосіб утримати московську верхівку від божевільного рішення – це пояснити їм, що вони особисторазом зі своїми родинами будуть гарантовано фізично знищені ударами у відповідь, причому не обов’язково ядерними. Як це точно виглядатиме у військово-технічному плані – запитання до американців. Але будемо сподіватися, що ті передали в москву дуже ясний сигнал.

Аналогічний алгоритм діятиме, якщо окупанти будуть погрожувати підірвати АЕС: їм повідомлять, що в разі такої диверсії американські ракети теж негайно полетять у всі бункери на території рф. А якщо припустити, що ці бункери будувалися так само, як і вся російська армія, то вони довго не витримають. Відтак, несуїцидні ватажки рф будуть мотивовані всіма силами протидіяти ядерному апокаліпсису, натомість шукаючи варіянти усунення диктатора від влади.

Отже, якщо у США є політична воля і технічна можливість завдати смертельного удару у відповідь особисто по путіну і його поплічниках, значить ядерної війни не буде. Якщо ж такої технічної можливости немає або політичної волі забракне, значить кремль обов’язково вчинить "локальну" ядерну диверсію проти України або инших сусідів. 

Тотального взаємного знищення вдасться уникнути завдяки прямій комунікації США з російськими військовими, відповідальними за "червоні кнопки", в т.ч. з обіцянкою крупної грошової винагороди та еміграції й натуралізації.

Ще один фактор, здатний стримати рф від цього нерозсудливого вчинку, полягає в тому, що допоки триває хай і жорстока, але конвенційна війна, значна частина світу продовжує спілкуватися й торгувати з рф, не вводячи санкції і не розриваючи відносини. Передусім такі ядерні держави, як Індія і Китай. Якщо ж цю червону лінію буде перетнуто, то ще велика кількість країн, покрутивши пальцем біля скроні, буде змушена ясніше висловити свою позицію. Пекіну буде дуже важко зберегти позірний нейтралітет, не втративши міжнародне обличчя. Навіть північнокорейський чи іранський лідери, попри їхні регулярні вибрики, ніколи не дозволяють собі заходити так далеко.

Виглядає так, що до кінця 2022 року чи принаймні на весну 2023-го ЗСУ завдяки західній зброї визволять значну частину нашого Півдня і Сходу. Поразки на полі бою російські пропагандисти вже пояснюють тим, що проти них, мовляв, воює весь блок НАТО, тому втрату захоплених територій вони теж проковтнуть і переконливо аргументують.

Ближче до зими почнеться вже тотальна енергетична війна рф проти Европи з закручуванням усіх кранів і досі не знищених труб і з надією на масову кризу і крах усього европейського дому. Хоча й з великими труднощами, але Европа витримає цей удар: завдяки зниженню споживання, частковій диверсифікації за рахунок норвезького, американського й близькосхідного газу, але й істотній зміні думки населення. Усі соціологічні опитування чітко демонструють, що громадяни ЕС цілком на боці Українців і розуміють загрозу від москви, тому будуть готові терпіти. Тобто соціяльні збурення спостерігатимуться, але не таких масштабів, щоби вчинити суцільний хаос.

Нафтогазова війна буде розцінена як черговий акт агресії, тому навесні і влітку 2023 року зможемо спостерігати каскад розриву дипломатичних відносин европейських країн з рф, старт чому дадуть Балтійські держави і Польща. Будуть закриті й останні лазівки в обхід санкцій, котрі на той час вже стануть майже тотальними. З Европи вишлють останніх "легальних" російських шпигунів і почнуть закривати посольства рф. Не виключена і повна заборона на в’їзд громадян рф до цивілізованих країн.

Тим часом через зупинку прокачування газу і відсутність достатніх підземних сховищ на території РФ побачимо чимало аварій і пожеж у системі, а також випалювання і закриття свердловин. На щастя для нас, газо- і нафтотранспортна мережа рф збудована таким чином, коли неможливо просто так перекидати об’єми енергентів із західних ринків на східні і навпаки.

Разом з тим, навіть коли Україна почне активно відвойовувати свої землі, це не призведе одразу й автоматично до краху режиму в москві чи розпаду рф. По-перше, через дуже повільне нарощування підтримки України. Складається стійке враження, що на якомусь етапі на Заході, ймовірно, було ухвалене стратегічне рішення знищити кремлівський режим методом повільного удушення або "жаби в гарячому молоці", а не рішучих і швидких воєнних дій, за що тепер розплачуються Українці. По-друге, через випещеного пропагандою отого 80-процентного "колективного путіна". По-третє, через нетотальну міжнародну ізоляцію. По-четверте, тому що режим теж колективний і хамелеонистий. Нарешті тому, що москві допомагають напряму Тегеран і опосередковано Пекін.

Цим двох країнам вигідне і знекровлення рф, і ослаблення НАТО, а на українські жертви вони взагалі не зважають. Особливо Китай усвідомлює, що як тільки Захід покінчить з москвою, то одразу впритул займеться ним. Отже, зовнішня воєнна допомога для росії, на жаль, неминуча, хоча її обсяги і тип важко спрогнозувати. Менше з тим, така допомога стане підставою для України вимагати й, нарешті, отримати від НАТО або повне "закриття неба", або передачу нам сучасних систем протиракетної оборони, а також далекобійних наступальних ракет та авіації з тим, щоби ми могли діставати їхні ракетні потужності на аеродромах на території рф та білорусі. Зрештою, вагомим аргументом буде й те, що кількість руйнувань на нашій землі прямо пропорційна кількості західних грошей на майбутню відбудову, тому надто затягувати війну Заходу не може бути вигідно.

Найскладніша геополітична гра відбуватиметься довкола Криму. Ми маємо всі шанси його відвоювати.

Якщо зупинимося на перешийку, засумніваємося, сядемо за стіл переговорів – ми півострова більше не побачимо і будемо змушені планувати своє довге подальше життя поруч з неадекватним сусідом по типу Ізраїлю, облаштовуючи бомбосховища в кожному будинку і виділяючи велетенські щорічні суми на військо.

Натомість успішна кримська операція цілком можлива, якщо НАТО нас підтримає ще потужнішою, наступальною зброєю. Як переконати наших союзників це зробити?

Змоделюємо ситуацію:

Поступовий відступ російських військ з окупованих українських територій агресор і надалі пояснюватиме своєму населенню таким чином, що, мовляв, це як на острові Зміїному чи в Херсоні, – "ми вже виконали там завдання і тому звідти пішли". Приєднання південних українських областей до складу рф за наслідками фейкових референдумів теж нічого не змінило. Зрештою, ніщо не завадить Кремлю заявити, що це тимчасово окуповані російські землі. Коли ЗСУ їх вже реально притиснуть, в москві можуть навіть заявити, що вони – в якості "жесту доброї волі" – повивозили з Донбасу і Півдня України усіх російськомовних на територію рф, щоби нарешті остаточно врятувати їх від "київських нацистів", тому, мовляв, більше немає потреби проводити "спеціяльну воєнну операцію" на цих ділянках фронту.

Натомість, коли Збройні Сили України не лише будуть завдавати точкові удари по військовій інфраструктурі рф у Криму, але й увійдуть на півострів і почнуть його вже конкретно звільняти від окупантів, тут вже кремлівська хунта не зможе заплющити на це очі чи приховати від росіян. З її погляду, це може стати підставою для застосування ядерної зброї. А це означає гарантоване знищення якщо не самого путіна, то його близького оточення зустрічними ударами НАТО. А це означає, що ці люди з оточення будуть змушені нарешті наважитися фізично ліквідувати свого очільника, бо в них просто не буде иншого виходу. А конкретні оператори смертоносної зброї отримають пропозиції, від яких важко буде відмовитися, щоб спонукати їх саботувати команду про пуск.

Якщо ж ядерна зброя застосована не буде, а рф втратить Крим у конвенційній битві, тоді путіна можуть усунути політично, без фізичного знищення. Так чи инакше, саме рішучий український наступ на Крим за підтримки союзників прискорить падіння нинішнього кремлівського режиму без катастрофічних наслідків для людства. Ось що треба второпати Вашингтону і Брюселю.

Коли це точно трапиться, важко передбачити, але довго чекати не доведеться. Ймовірно, до літа-осені 2023 року. Якщо Україна і Захід разом успішно пройдуть цю точку біфуркації.

Після формального відходу путіна (неважливо, яким саме чином) настане черговий дуже крихкий геополітичний момент. Нові керівники кремля з числа тих же спецслужб і частково олігархів повісять на свого колишнього лідера всіх собак і вимагатимуть негайного зняття всіх санкцій. Вся територія України на той час вже буде звільнена.

Це буде момент істини для колективного Заходу. Виникне дуже сильна спокуса погодитися й піти назустріч "новим" обличчям у москві. Відновити бізнес як раніше, знову отримувати дешеві енергоносії. москва зробить ще декілька красивих жестів, може навіть усно погодиться виконувати майбутні рішення міжнародних судів. Показово засудить декількох своїх військових за "ексцеси в ході проведення спеціяльної воєнної операції". Звільнить з тюрем російських ліберально-імперських опозиціонерів, готуючи плацдарм для чергової операції "наступник". Демонстративно піклуватиметься депортованими до мордору українськими переселенцями. Мир, дружба, жуйка. Захід поплескає Українців по плечу – молодці, хлопці, повернули територіяльну цілісність України в міжнародно визнаних кордонах!

Допоки кривавий монстр за 5-7 років відбудує свою воєнну міць, і ракети знову почнуть сипатися на голови сусідів за наказом вже зовсім иншого президента рф.

Тому ключовим завданням України на цьому етапі стане переконати світ у необхідності прив’язки тотальних санкцій до здачі московією всієї зброї масового знищення. І є відчуття, що Захід на це піде… Не випадково ж міністр оборони США заявив, що протидія агресії рф триватиме до того часу, коли та настільки ослабне, що вже більше не буде в змозі нападати на своїх сусідів. А коли наступить такий час? Вочевидь тоді, коли вона втратить можливість погрожувати ядерною зброєю або її застосовувати.

Тобто безпека України й світу сьогодні, завтра і через сто років залежить не стільки від того, розпадеться росія чи ні (звісно, ми тільки "за"), скільки від того, чи ці звірі втримають зброю масового знищення. 

Захід це усвідомить і почне над цим працювати. Він знову внесе привабливу пропозицію, від якої буде важко відмовитися: якщо рф віддає всю свою зброю масового знищення, Захід знімає всі санкції, дає ще трохи зверху допомоги, повертає інвестиції, не вимагає негайної демократизації, а отже – забезпечує достатню стабільність і фінансову подушку, щоб регіони рф не почали розповзатися. Тобто Захід запобігає краху і розвалу російської федерації в обмін на її денуклеаризацію. І Китаю за такого сценарію нічого не перепаде. Крім того, конкретні російські політики отримають назад всі свої особисті гроші.

Щодо ядерного арсеналу, то він буде знищуватися не на території рф, а в максимально стислі терміни буде вивезений, наприклад на Аляску. Причому США, КНР та інші де-юре і де-факто ядерні держави погодяться, що цей арсенал буде не розподілений поміж ними, а цілковито знищений у мінімально технологічно можливі терміни, що означає приблизно 10-15 років. Після заключення цієї домовлености США теж перейдуть до значного скорочення своїх ядерних арсеналів, залишивши собі по кількості і якості трохи більше від Китаю. Тобто загалом буде колосальний позитив для всього людства.

Україна може погодитися на такий варіянт за умови, якщо будуть суворо покарані найвище політичне і військове керівництво рф, всі організатори і виконавці вбивств та инших злочинів на нижчих рівнях (ті з них, хто до того часу ще доживуть), якщо буде визнано колективну відповідальність всього російського народу за цю війну, а також якщо москва і мінськ виплатять усі репарації. Зміна влади в цих столицях не є індульгенцією за участь у війні. Ми доведемо до кінця всі судові справи проти рф та білорусі і будемо вимагати своє. Нашою моральною, юридичною та військово-політичною позицією не зможуть знехтувати.

Керівники в кремлі будуть декілька років думати над пропозицією Заходу, проїдаючи останню виручку від продажу енергоносіїв. Різні кремлівські "вежі" будуть між собою радитися, один на одного "стукати" і по ходу самознищуватися. А коли почне гуркотіти й тріщати по регіонах, то прибіжать до Заходу зі згодою, в обмін на особисту недоторканність і благополуччя. Поки се та те, історичний процес роззброєння, нове перезавантаження відносин, - ми плавно вийдемо на 2030 рік.

Оглянувши досі написане, може скластися враження, що автор - невиправданий оптиміст. Щось дуже все гладко і швидко в нього виходить. Скептикам мушу нагадати попередні пасажі про кліматичні зміни і геополітику. Захід усвідомлює, що в нього залишилося дуже мало часу, щоби нейтралізувати рф і КНР, перш ніж він активно візьметься за запобігання і протидію глобальним кліматичним катастрофам. Адже для успішности подолання цих викликів держави і народи повинні довіряти одні одним. А для взаємної довіри вони повинні поділяти принаймні подібні, якщо не однакові світоглядні цінності. Які можуть бути спільні цінності з брехунами, злодіями, мародерами, ґвалтівниками і вбивцями? Їх за одне десятиліття не перевиховаєш; для цього треба відмотати історію на тисячу років назад.

Тому довгих заморожених конфліктів вже не буде, бо немає на це більше ні бажання, ані дорогоцінного часу. Простіше цих покидьків людської цивілізації якнайшвидше частково утилізувати за допомогою українського війська, а в решти відібрати ядерні іграшки, кинути їм у собачу будку "скляні бусики", а самим динамічно рухатися вперед.

Инше серйозне застереження з приводу воєнних і безпекових прогнозів може бути, що, мовляв, автор видає якісь таємні воєнні плани, які супротивник прочитає і їм ефективно протидіятиме. Запевняю, що автор не має жодного поняття про воєнні плани керівництва України чи колективного Заходу. Разом з тим, тут описуються хай не ідеяльні, але цілком реальні сценарії, яким протидіяти буде дуже важко, навіть знаючи про них заздалегідь. Автор просто пояснює, в якій глибокій і безвихідній… позиції опиняться так звані російські еліти, убоге російське військо і російський, прости Господи, народ. Карма!

Тим часом, під кінець 2023 року, коли Україна, дай Боже, вийде на всі свої законні кордони, поступово згортатиметься авральний ленд-ліз з переходом вже на спокійне ВТС з метою цілковитого переозброєння України на натівські стандарти і вже конкретно почнеться "план маршала".

І знову поворотний для нас момент. У цей період країни ЕС намагатимуться нав’язати нам вигідну для них економічну модель повоєнної України. Вони усвідомлюють, що їм доведеться нас фінансувати і, врешті-решт, повністю інкорпорувати у свою систему. Вони гроші дадуть, не сумніваймося. Але ж Україна, хай і знекровлена, матиме приблизно 35-40 мільйонів населення, десь на рівні Польщі. Це – велика сила, з якою доведеться рахуватися.

Для того, щоб Україна безперешкодно розвивалася так, як нам потрібно, мусимо донести певний меседж до населення країн ЕС. Не тільки до урядів, а саме до населення, як ми це доволі успішно робили через звернення нашого президента до парламентів ЕС на початку війни. Наша головна мета – переконати европейців, що екологічно-соціяльна економіка потрібна і вигідна не тільки нам, але й їм. Для нашого спільного виживання потрібно, щоби всі европейські народи поділяли не тільки однакові чи подібні політичні цінності, але й моделі економічного розвитку. Тоді европейські політики не зможуть діяти проти українських інтересів. Бо ми завжди повернемо їх обличчям до дзеркала їхніх народів: чому ви вимагаєте від нас того, що не поділяють ваші власні народи?!

Саме так ми отримали статус кандидата в члени ЕС. Коли їхні уряди не могли нам відмовити, бо ми говорили мовою емпатії напряму з їхніми народами. Саме тому ми повинні продовжити в тому ж ключі. Є у мене підозра, що наприкінці цього тернистого шляху не Україна приєднається до европейських цінностей, а Европа до українських… 

Як швидко Україна увійде до ЕС і НАТО? Оптимістично прогнозую, що це станеться приблизно до 2030 року, в НАТО трохи швидше. Не тому, що ми бездоганно виконаємо всі формальні передумови, а тому що таким буде вдалий політичний момент. Як ми міркували вище, на той час можна очікувати реальної демілітаризації і часткової денацифікації росії. Часткової, бо гебістський лис досконало опанував мистецтво перефарбування, але це вже не так важливо, коли в нього вирвали зуби і повідрубували кігті.

Крім того, тоді також вже реально запуститься система багаторівневої і різношвидкісної інтеграції всередині ЕС, оті концентричні кола, голосування більшістю голосів з непринципових питань, можливо якась французька версія ширшого політичного европейського союзу та інші новації… Скоріше за все, щоб уникнути поляризації, наприклад всередині Сполученого Королівства (через шотландські чи північно-ірландські референдуми), всередині Іспанії (через Каталонію), на Західних Балканах і подібні історії, замість того щоб робити вузький рафінований і забюрократизований ЕС із зовнішніми насадками у вигляді Британії, України і країн EFTA (Швейцарія, Ліхтенштейн, Норвегія й Ісландія), простіше буде весь континент залити єдиним залізобетонним ЕСом і НАТОм, але з рихлим цементом, з якого періодично випадатиме яка-небудь реваншистська Угорщина чи специфічна Туреччина. Благо на той час знезараження ерефії дозволить проводити такі чудернацькі европейські експерименти.

Після вищеописаних пертурбацій у тимчасовому програші опиниться Китай. Бо він зрештою не наважиться атакувати Тайвань, але й ще не настане час для нападу на рф. На певному етапі не виключена таємна зустріч керівника КНР з керівником Тайваню, де обидві сторони погодяться, що острів як кліматично придатна для життя територія довго не протягне. Тому який сенс сперечатися про форму правління? У Пекіна будуть козирі на руках. Він вимагатиме здачі Тайбеєм високих технологій в обмін на обіцянку спільного завоювання просторів Сибіру. Так чи инакше, Тайвань приречений.

Так само, як і Японія. На превеликий жаль, ця унікальна цивілізація дійде висновку, що японський народ буде змушений шукати й инші території для свого життя. Бо землетруси і цунамі, зрештою, розколють і потрощать японські острови настільки, що відновлення коштуватиме більше, ніж переселення. Країна розташована на стику тектонічних плит, вона зрештою загине під завалом цих плит, хоча трапиться це не в близькому майбутньому.

Варто згадати ще два важливі тренди в наступному десятилітті. По-перше, США перезавантажать відносини з Близьким Сходом, відновивши доктрину Картера "енергія в обмін на безпеку". По-друге, Велика Сімка оголосила про плани виділити 600 млрд. доларів на глобальні інфрастуктурні проєкти (в піку китайському плану "Один пояс – один шлях"). При цьому найбільші економіки світу визнали серйозну нестачу матеріяльних ресурсів. Ліва рука не знає, що робить права. Обидві новини – це катастрофа для довкілля.

Отже, в наступні 8-10 років триватиме грандіозна відбудова України за участю наших міжнародних партнерів. Як слушно зазначають сучасні українські політики, ми будемо не просто й не тільки відновлювати знищене, але й створювати нове. На жаль, повністю й одразу запроваджувати реформи по типу екологічно-соціяльної економіки з елементами антизростання нам не дозволять західні уряди та міжнародні фінансові інституції - одні через нерозуміння суті, инші якраз через дуже добре розуміння цієї суті. Тому будемо розповідати, що ми будуємо "зелену" економіку. На цей термін табу не існує, навпаки він дуже модний. Загалом, "зелена" економіка підходить майже у всьому, крім концепції перманентного росту, а також помилкової зацикленості на СО2 і технологіях. Але в перші роки відбудови трохи росту нам не завадить.

Водночас мусимо одразу окреслити декілька сфер, які будемо представляти як нашу принципову "фішку", від якої не відступимо. Це органічне сільське господарство і, відповідно, така ж органічна харчова промисловість, тобто імпорт теж буде дозволений виключно органічної їжі. Це реформа системи охорони здоров’я, без впливу західних фармацевтичних компаній. В енергетиці це відмова від власного виробництва водню. І це закриття, скорочення або реформування всього, що виїдає ресурси і сильно забруднює. На инші неоліберальні капіталістичні надужитки доведеться до пори до часу заплющити очі.

У цю десятирічку будемо налагоджувати активні горизонтальні зв’язки з тими іноземними урядами, партіями, рухами та бізнесами, які просувають подібну нашій економічну філософію.

Російські гроші, золото, власність та инші активи за кордоном Захід максимально знайде, заморозить і частково використає у користь репарацій після відповідних рішень національних і міжнародних судів. Зрештою, чим більше репарацій буде сплачено саме за рахунок рф, тим менше доведеться витягати з гаманців західних бюргерів. Цей процес спочатку йде повільно не тому, що цього не хочуть робити, а через те, що з тими активами може бути пов’язано багато инших інтересів, тому цю "хірургічну операцію" проведуть максимально прецизно, щоби не нашкодити конкретним людям і фінансовим принципам капіталізму.

Важливим завданням для української влади в цей період буде домогтися реструктуризації і максимально можливого списання зовнішнього боргу.

Буде ініційовано, на рівні Великої сімки або МВФ, серйозний перегляд боргової політики під кутом зору кліматичних змін. Одна з головних причин, чому країни не готові відмовитися від концепції економічного росту (а, отже, забруднення планети), полягає в тому, що всі сидять по вуха в боргах, а – в рамках нинішньої капіталістичної моделі – економічний ріст це єдине, що дозволяє за ці борги розраховуватися. Цю патову ситуацію треба розрулювати кардинальним способом. Є таке поняття, як "стискання" або "знищення" боргів, яке частково застосовувалося під час фінансової кризи 2008 року. Дуже спрощено це виглядає так: коли А винен Б, Б винен В, а В винен А, - тоді ніхто нікому нічого не винен. Так чи инакше, ця безвихідь буде вирішена, бо инакше за якийсь час завалиться під власною борговою вагою вся капіталістична система.

Цікавий погляд на макроекономіку можна виразити ще таким способом: допоки країна має одну з найсильніших армій у світі, немає значення, якої величини в неї борг і який обмінний курс її національної грошової одиниці…

***
 

ЗМІСТ

Передмова

Вступ

Частина І - Світ

Екзистенційні виклики людству

Зміни клімату

Надужиток і Нестача

Наука і Псевдонаука

Енергія, Матерія і Ентропія

Економіка і Гроші

Технології

Сільське господарство

Харчування

Здоров’я

Політичний устрій

Право

Релігія

Засоби Масової Інформації

Геополітика

Частина ІІ – Україна

Історія

Мова

Війна

Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина

Частина ІІІ - Прогнози

До 2030 року

2030-2050

2050-2070

2070-2100

2100-