ВІДЧУТТЯ ВИХОДУ З ТІЛА ПОВ’ЯЗАНЕ З АНОМАЛІЄЮ ВНУТРІШНЬОГО ВУХА

Позиціонування нашого тіла у просторі, координація роботи всіх м'язів, пізнання навколишнього світу, збалансованість рухів у спорті та побуті забезпечують всього кілька кристаликів кальцію у завитку внутрішнього вуха. Абсолютно очевидно, що точка відліку координат базується на співрозмірності з гравітаційним полем Землі (Місяць, Марс, відкритий космос викликають інші відчуття). Порушення функціонування цього архіточного вестибулярного апарату обвалює всю координацію рухів та дає відчуття левітації (польоти тіла у сні та наяву :).

У 1958 році Роберт Монро випробував вихід з тіла в перший раз. Це почалося «без будь-якої очевидної причини», писав він. Його лікар, не знайшовши фізичного нездужання, призначив Роберту транквілізатори. Його друг-психолог розповідав мені, що він не дивлячись на це, він продовжив вивчати цей досвід. Зрештою, як розповіла ця людина, «деякі з тих, хто практикує йогу і східні релігії, стверджують, що можуть робити це, коли захочуть».

Монро намагався знову і знову. Він згадує про цей досвід у своїй класичній книзі «Подорожі поза тілом» 1971 року, яка зробила його предметом суспільної дискусії. Монро помер в 1995 році, але захоплення цим досвідом продовжило розвиватися.

Такий досвід може відрізнятися у різних людей, але часто він охоплює відчуття виходу з реального тіла і погляд вниз. Для неврологів це явище є новою можливістю: розуміння того, де помиляється мозок, може також дозволити зрозуміти, як він повинен працювати. Нейробіологи тепер вважають, що поза тілесні переживання пов’язані з вестибулярною системою, що складається з каналів у внутрішньому вусі, які відстежують розташування людини в просторі, і тим як ця інформація взаємодіє з іншими почуттями в мозку.

>

гриб

У недавньому французькому дослідженні Крістоф Лопес, невролог Університету Екс-Марсель, об’єднався з Майєю Елзіер, лікарем, яка працює з вестибулярними розладами. Деякі з її пацієнтів скаржилися на запаморочення, яке було викликано фізичними причинами, такими як рідина у внутрішньому вусі та інфекція сусіднього нерва. З 210 пацієнтів, що повідомляли про запаморочення, у 14%, за їхніми словами, був досвід виходу з тіла. Навпаки, тільки 5 відсотків здорових учасників дослідження говорили про подібні відчуття.

Серед пацієнтів, що зазнали таке, деякі говорили, що їх в процесі «засмоктує спіраль, як в тунелі». Інші описували «вхід в тіло, як лист в конверт». На думку Лопеса, такі відчуття є результатом невідповідності інформації, що надходить з пошкодженої вестибулярної системи і візуальних вражень.

Олаф Бланке, невролог з Федеральної політехнічної школи Лозанни, каже, що дослідження дає попереднім анекдотичним припущенням про сильний вестибулярний компонент у поза тілесних переживаннях тверді підстави. Бланке, який раніше працював з Лопесом, але не брав участі в поточному дослідженні, також нагадує, що електричне стимулювання області мозку, яка об’єднує вестибулярну і візуальну інформацію, може викликати ілюзію поза тілесного досвіду.

Але є ще одна загадка. У той час як 14 відсотків пацієнтів Елзіер, що мають проблеми з вестибулярним апаратом, повідомили про такі переживання, це все ж не 100 відсотків. І у здорових людей іноді є такий досвід. Один лише вестибулярний розлад не змушує людей відчувати, що вони покинули свої тіла. «Ми вважаємо, що досвід перебування поза тілом може бути поєднанням декількох факторів», – каже Лопес. Він також обстежив психічний стан пацієнтів і виявив, що в осіб з тривогою і депресією на додаток до запаморочення більше шансів мати такий досвід.

Джейсон Брейтуейт, психолог з Університету Ланкастера, виявив, що люди, у яких є інші перцептивні аномалії, такі як почуття незрозумілої присутності іншої людини або зміни форми тіла, також з більшою ймовірністю повідомляють про поза тілесні переживання.

Досвід поза тілом може мати відношення до певного способу, яким мозок намагається зрозуміти простір. Один із способів пояснити це, каже Брейтвейт, полягає в тому, що ваш мозок автоматично створює уявлення про те, як простір виглядає навколо вас з висоти пташиного польоту. Зазвичай ви бачите речі з вашої точки зору. Але коли щось обурює мозок і він не може осмислити різні потоки сенсорної інформації, може включатися ця модель сприйняття.

Для Брейтвейта вивчення поза тілесних переживань ставить великі питання про людину і її свідомість. «Двадцять чи тридцять років тому психологія вважала, що дослідження свідомості – це щось дике, пов’язане з медитацією і ароматичними паличками» – каже він (реакція одного – психолога Монро на Досвід поза тілом говорить багато про що). Але «незвичайні переживання в усіх формах мають велике значення для вчених і філософів, які цікавляться природою людини, навіть якщо здаються безглуздими або дикими».

Джерело Atlantic

В КОШИКУ
Товарів
на суму 0 грн.
Переглянути
КОШИК
0 товарів

НАШІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ:
поза сферою Дайсона

СУМА ЗНАНЬ ТА ТЕХНОЛОГІЙ
Вважається, що моркву, почали вирощувати в Афганістані, Ірані та Пакистані на початку нашої ери, вона мала темно-фіолетове коріння, зумовлене присутністю пігменту антоціаніну. Згодом дика морква поширилась на захід від цього регіону до Малої Азії (у X або XI столітті), Іспанії (XII століття) і Північно-Західніої Європи (у XV столітті), і на схід до Китаю (у XIII або XIV столітті) і Японії (у XVII столітті). На якомусь етапі виникли мутантні жовті і білі форми, позбавлені антоціанінів. Дані з документів і картин свідчать, що морква культивована в Північно-Західній Європі до XVI століття була фіолетового або жовтого кольору. Так було аж до ювілею Короля Нідерландів Вільгельма Оранського, XVIІ століття, якому в подарунок селекціонували з жовтої моркви оранжеву, в якій виявилась висока концентрація бета-каротину (оранжевого пігменту). #читати
DrNemo Вітаю друзі-медики, та й не медики особливо з черговим поступом в медичних реформах. Ми двома руками За те щоби таки щось мінялося в кращу сторону для лікарів та пацієнтів. Благими намірами... Але всі попередні роки якось так ставалося, що кожен новий міністр дивним чином бачив реформування в скороченні якогось чергового бюджетовитратного фактору. Спочатку скоротили середній медперсонал, потім молодший, відтак настала черга заміни швидкими профільних спеціалістів, не втрачаючи темпу в швидких замінили лікарів на парамедиків. Горизонти подальших скорочень захоплюючі, виявляється туберкульоз не так вже й потрібно лікувати в спецлікарнях. А що скажуть лікарі, до яких записалося 2000 чол. на лікування та й дійсно почнуть створювати щоденні черги? А чи планується якось впорядкувати страхову медицину щоб таки якість кошти цілево компенсувалися лікарням та медперсоналу? Сумний досвід обовя'зкової особистої фінансової підтримки своїх рідних та не дуже в медзакладах... Питань багато, відповідей менше. Хотілось би бачити цілісну картину, фінальну мету та очікувану схему Системи Охорони Здоров'я, тоді й зрозумілі будуть проміжні моменти реформ. А от щодо якості наданих послуг та обговорення дотичних тем попереду, а поки що в рамках самоосвіти вивчаємо Вісім сезонів канадського серіалу DrHouseMD, 117 серій з 2004 по 2011 рік… Такий марафон з незмінною цікавістю, беззаперечним впливом на медичну спільноту та суспільство в цілому достойний вивчення та перегляду. Доктор Хаус (у виконанні англійського актора Г'ю Лорі, який за кожен з епізодів отримував $400,000.00, та ще й одержав за цю роль «Золотий глобус» в 2006 й 2007 роках, премію «Еммі» в 2005, нагороду Гільдії телеакторів в 2007, 2009 та безліч інших)— блискучий фахівець у галузі захворювань нирок (нефрологія) і інфекційних хвороб, але через деякі особливості його характеру його не можна назвати улюбленцем пацієнтів і колег— він замкнутий, різкий і цинічний, схильний до мізантропії й бунтарства. Він не обтяжує себе дотриманням правил гарного тону й часом здається, що він повністю позбавлений почуття жалю (хоч це не так). #читати
Якщо блокувати роботу невеличкої частини мозку - гіпоталамуса - життя можна продовжити на 20%, а старіння уповільнити. Це, щоправда, наразі - на мишах, довели біологи з медичного коледжу Альберта Айнштайна в Нью-Йорку (США). Гіпоталамус -- це одна з найважливіших частин мозку, адже він регулює дуже багато функцій організму, -- каже Володимир Майський, нейрофізіолог. -- Зокрема, саме гіпоталамус відповідає за сталість процесів внутрішнього середовища організму -- його ще називають вищим вегетативним центром, який аналізує показники всіх систем організму та, ніби диригент, пристосовує їх одна до одної. На цьому базується Елеваційна теорія старіння #читати
Статті