ВІДЧУТТЯ ВИХОДУ З ТІЛА ПОВ’ЯЗАНЕ З АНОМАЛІЄЮ ВНУТРІШНЬОГО ВУХА
Позиціонування нашого тіла у просторі, координація роботи всіх м'язів, пізнання навколишнього світу, збалансованість рухів у спорті та побуті забезпечують всього кілька кристаликів кальцію у завитку внутрішнього вуха. Абсолютно очевидно, що точка відліку координат базується на співрозмірності з гравітаційним полем Землі (Місяць, Марс, відкритий космос викликають інші відчуття). Порушення функціонування цього архіточного вестибулярного апарату обвалює всю координацію рухів та дає відчуття левітації (польоти тіла у сні та наяву :).
У 1958 році Роберт Монро випробував вихід з тіла в перший раз. Це почалося «без будь-якої очевидної причини», писав він. Його лікар, не знайшовши фізичного нездужання, призначив Роберту транквілізатори. Його друг-психолог розповідав мені, що він не дивлячись на це, він продовжив вивчати цей досвід. Зрештою, як розповіла ця людина, «деякі з тих, хто практикує йогу і східні релігії, стверджують, що можуть робити це, коли захочуть».
Монро намагався знову і знову. Він згадує про цей досвід у своїй класичній книзі «Подорожі поза тілом» 1971 року, яка зробила його предметом суспільної дискусії. Монро помер в 1995 році, але захоплення цим досвідом продовжило розвиватися.
Такий досвід може відрізнятися у різних людей, але часто він охоплює відчуття виходу з реального тіла і погляд вниз. Для неврологів це явище є новою можливістю: розуміння того, де помиляється мозок, може також дозволити зрозуміти, як він повинен працювати. Нейробіологи тепер вважають, що поза тілесні переживання пов’язані з вестибулярною системою, що складається з каналів у внутрішньому вусі, які відстежують розташування людини в просторі, і тим як ця інформація взаємодіє з іншими почуттями в мозку.
>
НАШІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ:
поза сферою Дайсона









