УКРАЇНА У НАСТУПНІ СТО РОКІВ. СУЧАСНІСТЬ І МАЙБУТНЄ
Олександр Александрович, Цензор.нет, листопад 2022
СУЧАСНІСТЬ І МАЙБУТНЄ
… Логічно "конструювати" Україну спираючись на ті дані, спостереження і висновки, які описані в частині про світ.
Почнемо з геофізичних параметрів. Оті кліматичні доповіді ООН, які згадуються на початку книги, в тому числі містять прогноз клімату і для різних континентів та регіонів, звісно доволі приблизні й розтягнуті в часі на багато десятиліть уперед.
Саме на основі цих офіційних наукових прогнозів ми і визначили майбутні придатні для життя території в розділі про геополітику. Так от, хочу заспокоїти своїх земляків: Україна належить до цієї щасливої й відносно безпечної природної зони!
Проте, в рамках загального тренду на підвищення температури, в межах країни будуть доволі суттєві відмінності. Зокрема, західні області поливатиме ще більше рясних дощів з буревіями і повенями. У центрі звичними стануть смерчі. На сході буде вкрай сухо і майже безлюдно. А південь… а південь частково зникне; значні території Херсонщини, Одещини, Миколаївщини, Запоріжжя опиняться під морською водою. Крим перетвориться на острів, з відповідними наслідками... Прісні водойми мілітимуть. Степ попре догори. На Поліссі вирощуватимуть пшеницю, на Сіверщині - кавуни. На Закарпатті настане цілком субтропічний клімат.
У міру сповільнення або й повної зупинки Ґольфстріму у наступні 50 років весь европейський континент, включаючи Україну, увійде у фазу дуже холодної зими (мінус 40-50) і дуже спекотного літа (плюс 40-45), при дуже короткій тривалості весни й осени. Опади різко скоротяться.
Насправді ця лячна картина не настільки вже й погана, бо порівняно з нами инші народи мігруватимуть і вимиратимуть десятками і сотнями мільйонів.
Для захисту від сусідів і мігрантів необхідні адекватні природні перепони. Відтак, в ідеялі треба було б провести наш східний кордон по Дону (як, власне, колись і було). Сунути до Волги і Каспію немає сенсу, бо Кубань і Північний Кавказ перетворяться у напівпустелю, самі по собі поставши бар’єром для експансії инших народів. Крім того, для забезпечення себе якісною прісною водою українцям бажано контролювати її основні джерела і басейни, для чого не завадило би просунутися вгору вздовж Дніпра і його головних притоків.
В результаті по території отримаємо приблизно як стару державу Русь, включаючи історичні українські землі Курщини, Брянщини, Білгорода, Ростова-на-Дону, Смоленська, але залишивши московитам їхні північно-східні болота; нехай будують собі на них свій третій рим. Білорусам – у покарання за їхню участь в агресії проти українців – доведеться поступитися басейнами Прип’яті і Дніпра. Західні кордони ліпше не чіпати, бо таким буде загальноевропейський консенсус.
Демографічно в наступні 10-15 років Україна, на жаль, сильно ослабне. Перспектива членства України в ЕС не поверне тих наших громадян, які виїхали під час війни і вже осіли й прижилися за кордоном. Тут справа не в перспективі, а в побутових звичках. "Ок, Україна скоро в ЕС, так тим паче яка різниця, чи я в Кракові чи у Львові", - ось така буде логіка. Цей період буде критичним, його потрібно пройти при підтримці західних партнерів. За цей час ми не зможемо дозволити собі робити різкі геополітичні рухи. Як вже згадувалося вище, поповнення населення відбуватиметься з різних джерел, але головним критерієм мусить бути українська мова як універсальний соціяльно-політичний інтегратор.
У безпековому плані Україна постане східним форпостом НАТО і ЕС. Роль кепська, але така вже географія. Доцільно буде сприяти формуванню в напрямку північного сходу і сходу низки відносно дрібних, демократичних і неворожих до нас, попервах російськомовних угро-фінських, татарських і кавказьких республік, які би виступали буфером для міграційних хвиль майбутнього. Зрозуміло, що процес нашої комунікації на той бік почнеться не раніше, ніж після повного розпаду РФ.
За рахунок якої енергії буде існувати Україна, її населення і господарство? Відповідь очевидна – переважно атомної. Це погано, бо це означає радіоактивні відходи. Але ці відходи вже й так є у Чорнобильській зоні. І ця енергія вже є і дешева; її багато і можна заробляти на експорті до ЕС. Закривати АЕС негайно не вийде – технологічно це дуже довго і фінансово дуже дорого. Поспостерігаємо, як це зроблять німці. Тим часом оновимо блоки разом з Вестінгхаузом і його ядерним паливом, обрізавши останні ниточки з москвою, і будемо відпрацьовувати цей ресурс наскільки вистачить. Місця розташування наших АЕС сейсмічно достатньо стабільні; треба переконатися, що споруди витримають ураганні вітри і повені. Крім того, атомна енергетика потребує великих обсягів прісної води для охолодження реакторів та инших технологічних процесів.
Відтак необхідно максимально використовувати цей дорогоцінний ресурс повторно і лише так звану "сіру" воду, а не за рахунок скорочення запасів питної. Поклади урану в Кропивницькій і Чернівецькій областях ліпше вже не чіпати, бо до біса багато буде того радіоактивного сліду на нашій землі. Добре було би домовитися з красноярською автономією у складі КНР про те, щоб і надалі вивозити до них відходи на захоронення. Не варто поспішати зі спорудженням малих модульних ядерних реакторів. Можливо, вони і стануть в пригоді пізніше, але станом на тепер їхнього стаціонарного варіянта не існує ніде у світі, тобто їхня безпека наразі не підтверджена на практиці. Задумка цих малопотужних реакторів, як це бачать американці, полягає в тому, щоби живити не загальну мережу ЛЕП, а окремі крупні підприємства, наприклад для організації електролізу води й виготовлення водню або забезпечення роботи гірничо-рудного, металургійного, хімічного чи цементного комбінату. Тобто ММЯР сприятимуть розвитку гігантоманії, що навряд чи є найліпшою опцією для України.
В разі успішного експерименту британців або французів по створенню АЕС на основі ядерного синтезу, доцільно перейняти цю технологію.
Инші джерела енергії – виключно відновлювальні, але їх не можна масштабувати, бо, як вже було роз’яснено, вони теж по-своєму забруднюють. Тобто сонячні мініпанелі на будинках – це норма, як і декілька вітряків на село. Але робити мегапроєкти десь в Олешківських пісках і тягнути ЛЕП до Києва не годиться. Зрештою, сам термін "відновлювальні" є ілюзорним і хибним, адже вітряки і панелі мають фіксований і не вельми великий життєвий ресурс, вони самі не відростають. Виготовлення й утилізацію запчастин з силікатів і кольорових металів бажано організувати за кордоном, бо це дуже шкідливе виробництво, але власником виробництва може бути українська компанія.
Так само не слід захоплюватися гідроенергетикою через серйозну шкоду для біосфери. Тобто виробити наявний ресурс, але нові ГЕС, зокрема на Дністрі, не споруджувати.
Певний час ще будемо використовувати природний газ як умовно чисте джерело, а також газ і метан з біомаси за умови її постійної регенерації.
Палити дровами можна, бо це не викопний ресурс, але пильнувати, щоб не траплялися неконтрольовані пожежі. Треба припинити терор селян поліцією, яка сама до пуття не розуміє, навіщо карати фермерів за спалювання стерні. Адже ця невинна процедура одночасно вбиває гризунів і створює природні калійні добрива. Відтак, фермеру не треба буде купляти ні хімічні добрива, ані пестициди. Ну яка ж західна агрокорпорація на ринку України потерпить таке знущання?..
Видобуток вугілля і нафти, а також виробництво нафтопродуктів за певний час мусить майже повністю припинитися. Нам не потрібен другий нафтопереробний завод на Західній Україні. Муніципальний і приватний транспорт перейде на електрику, газ, метан і водень.
Виробництво "зеленого" водню називають у світі вельми перспективним, зокрема для авіа- і морських перевезень, частково наземних, а також для генерації тепла. До того ж, на відміну від акумуляторних батарей, водень є ефективним і довготривалим зберігачем концентрованої енергії. Европа хоче, щоб Україна видобувала водень електролізом води на своїй території і відправляла до ЕС по існуючій газотранспортній системі. Технологічно це можливо. Енергетична стратегія України передбачає, що у 2035 році Україна буде здатна щорічно виробляти 505 млн. н.куб.м. або ж 45 млн. тонн "зеленого" водню на рік. Разом з тим, процес виробництва вимагає доволі значної енергії, що стане чималим навантаженням на вітчизняні АЕС або ВДЕ.
Але головне – вода є і буде одним із найцінніших ресурсів для людини. Для виробництва вищевказаного обсягу водню буде використано 767 млн. куб.м. прісної води на рік. Якщо кожен із 40 млн. українців в середньому використовує по три кубометри води на місяць, то в річному еквіваленті виходить, що виробництво водню забиратиме в нас приблизно половину споживаної громадянами України води. Так само, згідно аналізу Міністерства екології і природних ресурсів, в нашій державі вже спостерігається дефіцит питної води. Якщо ж робити електроліз з морської води, то зворотний осмос вимагає додаткової електроенергії. І, зрештою, куди потім дівати гори солей? Перетворювати Азовське море на Аральське, тобто на солончакову пустелю? Робити чергові могильники на нашій землі?
Чомусь европейці не горять бажанням масово організовувати подібне виробництво у себе вдома. Вони на своїй території концентрують виробництво установок для електролізу і мережу трубопроводів для доставки вже готового водню до своїх заможних споживачів, а виробляти цей водень у великих промислових масштабах чомусь пропонується Україні і країнам Північної Африки. Тому до цього варіянту, який нам дуже прагнуть нав’язати, обіцяючи крупні інвестиції й робочі місця, слід поставитися дуже обережно. Оптимальним рішенням для нас було би, справді, надати у послугу нашу трубу. А виробляти водень нехай будуть інші десь далі на Сході – на Каспії, Сибірських річках, Байкалі, а ми будемо готові якусь його частину використовувати самі і переправляти до Европи. Але – вкотре пам’ятаємо – що на той час нашим контрагентом чи бізнес-партнером вже буде не ерефія з ядерною кнопкою, а який-небудь мирний Башкортостан або вільна Ічкерія.
Ну і, звісно ж, незамінним і невичерпним енергетичним ресурсом для Українців завжди буде фотосинтез…
Яка економічна модель сьогодні присутня в Україні? Це абсолютно дика суміш неоліберальної кальки, з максимальною відкритістю для світу, тобто імпорту, і вразливістю фінансової системи до спекулятивного капіталу; старої соціялістичної моделі з роздутим держапаратом, неефективною системою зарплат і пенсій, ручним управлінням і корупцією; з переважанням бюджетоутворюючих сировинних компонентів, передусім металів і сільськогосподарських монокультур, чия кон’юнктура здатна обвалити державні фінанси; енергетичного розтринькування, особливо в газо- і тепломережах; а також за повного нехтування екологічними аспектами, які розглядаються за остаточним принципом і віддаються в жертву економічному росту.
Яка економічна модель мала би стати оптимальною для України? З тих варіянтів, які ми розглядали вище, – це екологічно-соціяльна модель або економіка бублика, в якій типові капіталістичні закони, зокрема принципи ринку та приватної власности, продовжують діяти, але вони перестають бути визначальними. Із самої назви цієї моделі зрозуміло, що головними критеріями економічного життя мають бути здоров’я планети і людини. Причому саме в такій послідовності, тобто в центрі нашої уваги перебуватиме не людина, а природа, бо якість і чистота довкілля за умовчанням означатиме якість людського життя.
Щоб не ходити далеко за прикладами: якщо, умовно кажучи, спорудження нового металургійного заводу чи вугільної шахти призведе до серйозного забруднення ґрунтів, або відкриття фабрики з випуску солодкогазованих напоїв спричинить вичерпання місцевих водних ресурсів, значить такий завод або фабрика будуватися не будуть, навіть якщо це створило би додаткові робочі місця. Відтак, провідними міністерствами в системі виконавчої влади повинні стати ті, котрі опікуються захистом довкілля та охороною здоров’я, а їхні рішення визначальними і наскрізними для всієї економіки.
Для полегшення переходу на нову економічну модель доцільно, поруч з категорією Валового внутрішнього продукту, почати застосовувати, а за певний час і повністю перейти на так званий Індекс справжнього прогресу. ІСП вже сьогодні застосовується паралельно до ВВП у понад двадцяти країнах Організації економічного співробітництва та розвитку, хоча й більше з науковою аніж прикладною метою. Цей умовно новаторський показник не тільки включає стандартні макроекономічні дані, але й відображає стан екологічного і соціяльного здоров’я в країні. Для цього існують певні способи і формули, розроблені американськими економістами і вдосконалені в ОЕСР; це не занадто складно, хоча частка суб’єктивности неминуча. Не дивно, що показники ВВП та ІСП часто сильно відрізняються. Найкращі результати за методологією ІСП демонструють Скандинавські країни, чия економічна модель максимально наближена до отого бублика*.
Важливим елементом нової економічної моделі в Україні має стати обмеження фінансового і ресурсного розміру будь-якого бізнесу. Мається на увазі не тільки антимонопольне законодавство, яке не дозволяє надмірно домінувати на ринку у відносних (процентних) величинах, але й абсолютні показники підприємства, зокрема величина оборотного капіталу та кількість використовуваних ресурсів і виділених відходів. Це доцільно зробити з трьох причин: щоб обмежувати використання вкрай дорогих і невідновлюваних природних ресурсів, щоб недопускати забруднення довкілля і щоб фінансовий крах такого бізнесу не чинив руйнівного впливу на всю економіку, за що потім розплачуватимуться всі платники податків.
Тобто капіталістичні монстри, які "занадто великі і тому мусимо їх рятувати", не повинні існувати. Про конкретні обмежувальні цифри можна сперечатися і домовлятися залежно від виду бізнесу, локації, ресурсів тощо. Але час гігантоманії минув. Хребет вітчизняної економіки мусять формувати сотні тисяч малих і середніх підприємств, сімейні бізнеси (до речі, дуже популярні у Франції) і кооперативи.
Поруч з обмеженням розміру бізнесу можна розглянути варіянт і обмеження приватного багатства індивідів. Наприклад, запровадити таку прогресивну шкалу оподаткування, коли понад певну суму вона сягатиме 100%. Якщо ми користуємося поняттями прожиткого мінімуму чи мінімальної зарплати, то чому б нам не оперувати категорією максимального заробітку? Про конкретну суму теж можна сперечатися й визначати її на основі принципу достатности.
Ще один ключовий загальний принцип нової української економіки включатиме кількісні обмеження на приватну власність так званого "спільного добра" або, як варіянт, гарантуватиме вільний доступ до таких територій, навіть якщо вони перебувають у приватній власності. Йдеться про колективний доступ усіх громадян до лісів, парків, угідь, водних артерій тощо. Тобто умовні облюбовані "межигір’я" будуть або передані в державну чи муніципальну власність або як приватні об’єкти відкриті безплатно для відвідувачів. Звісно, користування цими благами передбачатиме і суворе покарання за засмічування довкілля.
Безперечно, не треба доводити цю слушну ідею до абсурду; у кожного громадянина буде свій цілком приватний простір, куди ніхто не сміє втручатися і заглядати у вікна. Цей простір буде достатній для затишного приватного життя, але скромний. Власників гір, озер і островів бути не повинно. Як там було сказано про екологічний слід людини на планеті? В середньому 1,63 га на особу? Ну гаразд, нехай буде 3 чи 5 гектарів в Україні, щоб можна було засмагати без підглядань сусідів.
Реалізація принципу вільного доступу до територій та об’єктів спільного добра не тільки дозволить громадянам насолоджуватися великими просторами очищеної природи, але й зміцнить почуття соціяльної рівности, справедливости і солідарности, коли мільйонер і жебрак, член парламенту і кравець лежатимуть поруч на одному пляжі й купатимуться в одному чистому ставку чи морі.
Ще один спосіб запобігти марнотратному використанню ресурсів і забрудненню довкілля – це заборона на користування приватними літаками і морськими суднами (яхтами), які працюють на викопному пальному. Так, ви можете бути мільйонером, багатих не заборонять, але ваш спосіб життя мусить бути сумісним із загальноприйнятими суспільними цінностями, які передбачають ощадливе ставлення до природи**.
На додаток до впровадження економіки бублика, необхідно буде застосовувати й окремі елементи моделі антизростання, тобто контрольованого поетапного скорочення виробництва і споживання. Зокрема, потребуватимуть повного закриття, дуже значного скорочення або ж максимально "зеленого" реформування такі промисловості, як вугільна, нафтогазова, металургійна, хімічна, будівельна, текстильна, деревообробна, фармацевтична, машинобудування. Переважна більшість таких підприємств – у приватних руках. Якщо власники не здатні або не хочуть реформувати їх відповідно до найжорсткіших екологічних стандартів, значить цю власність держава відбере і передасть у руки тим, хто зможе і захоче.
Так само слід підходити і до питання іноземних інвестицій чи кредитів. По-перше, їх не можна брати у країн з авторитарними режимами. Взагалі. Ні копійки. Погляньте на учасників проєкту "Один пояс – один шлях": майже всі вони вже висять на борговому зашморгу китайських кредитів. Крім того, не можна приймати інвестиції від будь-кого на екологічно брудні проєкти. Законодавчо заборонитив. Нам не потрібні арабські гроші, щоби на орендованій українській землі вирощували хімічні харчі, виснажуючи наші ґрунти. Нам не потрібні европейські інвестиції під вирубку лісу-кругляку. І так далі.
Щоби закінчити із заборонами, обернемо погляди до споживацької реклами. Вона повсюдна, настирна й облудна. Нерідко обіцяє неіснуючі якості товарів чи послуг. Часто неетична, особливо коли спрямована на дітей, бо батькам важко відмовити своїм чадам. Іноді й відверто шкідлива, наприклад коли рекламуються алкоголь або солодощі. Буває небезпечна для водіїв, бо відволікає увагу від траси. Як би не було, але реклама спонукає нас купляти більше; відповідно, виробник виробляє більше; і так далі по зачарованому колу. Ми ж говорили про необхідність скорочення і споживання, і виробництва. Йдеться не про всю, а саме таку рекламу, котра закликає збільшувати споживання. Є політична і соціяльна реклама, а також реклама послуг, наприклад ремонтних, туристичних або мистецьких, які залишаться. Заборона або суттєве обмеження споживацької реклами буде болісним кроком, бо вона приносить певну частку муніципальних доходів. Крім того, треба буде переформатовувати принципи фінансування ЗМІ. В Україні багато світлих голів, будьмо впевнені, що вони придумають, як вирішити цю проблему.
Загалом існує певне коло стратегічних сфер, які не можна повністю віддавати на відкуп "невидимій руці" ринку або де приватні актори мусять діяти в умовах жорстких державних або міжнародно зобов'язальних стандартів: стан довкілля, охорона здоров'я, сільське господарство і харчова промисловість, енергетична і кібербезпека, інформаційний і культурний простір.
Через пандемію у світі намітилася, поки доволі обережно, тенденція до локалізації виробників і споживачів. Глобалізація ще буде по інерції існувати 15-20 років, але в колишньому масштабі більше ніколи не повернеться. Відтак, і в Україні слід максимально розвивати свій внутрішній ринок, а торгівлю найактивніше – із сусідами по европейському дому.
Машинобудування оптимально мало би зосереджуватися на виготовленні вітчизняних озброєнь і військової техніки, побутових апаратів та приладів, сільськогосподарської техніки, електромобілів.
У розділі про економіку і гроші ми дізналися, як легко створювати фантики, не підкріплені жодною матерією або енергією. Дурисвітів вистачає всюди, але особливо багато їх є у фінансово-банківській сфері, бо всім же хочеться заробити дуже швидко і дуже багато. Тут треба навести лад, прибравши ексцеси неолібералізму. Зокрема запровадити обмеження для спекулятивного капіталу; посилити оподаткування фінансових транзакцій, особливо з деривативами; розмежувати комерційний та інвестиційний банкінг, щоби за шахер-махер фінансових шахраїв не відповідали власники депозитів; підвищити обов"язковий розмір власного капіталу банків від нинішніх 3-5% до 20%.
Так, ці дії до певної міри сповільнять фінансову активність, скоротяться обсяги кредитування. Але нам не потрібна бурхлива фінансова активність, бо вона сприяє економічному росту, а, як ми з’ясували, ріст - це погано. Натомість банківсько-фінансова система стане стабільнішою і безпечнішою. Громадяни житимуть більше за рахунок заощаджень, а не кредитів, а отже підвищиться індивідуальна і колективна відповідальність. Кредити виправдані для стартапів чи під житло; инше – від лукавого. Споживчі кредити доцільно повністю заборонити.
Дуже важливе місце в економіці майбутнього займатимуть рециклювання ресурсів, запобігання утворенню і переробка відходів. На жаль, Україна вже реально настільки завалена сміттям, що аж соромно за нас. 15,6 млрд. тонн промислових і побутових відходів вже вистачає, щоби вкрити площу всієї Івано-Франківської області товщиною в один метр. Причому відходи ще й приймаємо з-за кордону; є такий вид міжнародного бізнесу. Проблема цієї галузі в тому, що у нас хоча й достатньо підприємств з переробки вторинної сировини (макулатури, пластику та инших полімерів і скла), але не вистачає сміттєпереробних заводів і відсутнє первинне сортування сміття.
Тому, з одного боку, власників підприємств з переробки вторсировини начебто й можна зрозуміти – для успішного бізнесу їм необхідний сталий притік сировини, тому й змушені імпортувати. Але, якщо так замислитися – яка спотворена логіка усіх учасників цього процесу! - "Ми готові займатися чим завгодно, зокрема сміттям, але виключно за умови, що це приноситиме прибуток" замість "Нам треба прибрати країну від моря сміття, але щоби полегшити це завдання, ми придумаємо цілком легальні бізнес-схеми, щоб на цьому можна було ще й трохи підзаробити". Відчуйте різницю в підходах.
На щастя, останнім часом у нас є перші позитивні зрушення у цій сфері; зокрема, попри шалений спротив бізнес-спільноти, ухвалено рамковий закон про відповідальність виробників за утворюване ними сміття протягом всього їхнього життєвого циклу. Наприклад, виробник холодильників або автомобілів після відпрацювання їхнього ресурсу буде зобов’язаний приймати їх від населення на комплексну, глибоку й екологічно відповідальну утилізацію. Наступним кроком має бути створення нормального прозорого ринку з усіма ланцюжками від споживачів і до кінцевого продукту, виготовленого з вторсировини. При цьому повинна діяти ефективна й невідворотна система суворого покарання підприємств за забруднення в процесі діяльности і за потаємний вивіз промислових відходів у ліс чи поле.
На додаток до переробки макулатури, скла, металів і полімерів слід запустити процес масового виготовлення і продажу компосту з відсортованого органічного сміття, а також метану та біогазу з тих відходів, які вже не підлягають переробці й їх доводиться спалювати.
Серйозним викликом постають мільйони тонн будівельного сміття внаслідок бомбардувань і руйнувань під час війни, особливо такі шкідливі речовини та матеріяли як асбест, шифер, полімери. Його розчищення і первинне сортування вже зараз слід організувати силами російських військовополонених.
Галузь будівництва повинна перейти на вуглецево нейтральні та вуглецево негативні будівельні матеріяли. Такі технології вже існують, зокрема для цементу, сталі, алюмінію. Мається на увазі, що при їхньому виготовленні вуглекислий газ не виділяється, а навпаки поглинається або зв’язується. А ще ліпше використовувати лоу-тек природні матеріяли, бо по завершенню свого життєвого циклу вони природним шляхом самоутилізуються (дерево чи солома перегнивають на органіку) або повторно використовуються без додаткової енергії (будівельний камінь і глина).
Текстильна промисловість - одна з найгірших для довкілля через використання штучних волокон і фарбників, а також велике споживання води. Для виготовлення однієї пари джинсів витрачається десять тонн води! А одяг з поліестру та иншої синтетики засмічує не гірше від пластикових пляшок. Українські текстильні фабрики учинили би добре діло, якби перейшли переважно на природні і прив’язані до локальних ресурсів тканини – вовну, льон, коноплі, шовк (бо в нас росте шовковиця як харч для тутових шовкопрядів). Одяг повинен бути якісним, довговічним і дорогим. Його не мусить бути багато. Безвідповідально й нерозумно купувати футболки за сто гривень, які викидаються після першого прання.
Загальний екологічний принцип при виготовленні будь-якої неїстівної продукції полягатиме в тому, що вона має бути довговічною і піддаватися ремонту. Викидати старі і купляти щодня нові шкарпетки, щотижня нову майку, щомісяця нову парадну сукню чи туфлі, щороку новий телефон чи комп’ютер – занадто дорога розкіш для людей і планети. Це як міняти Мерседес, коли в старому переповнена попільничка. Це гарний жарт, але гнила стратегія. Товари повинні бути виготовлені так, щоб вони служили щонайдовше або оновлювалися без заміни "заліза". Капіталістичний принцип "взяв, виготував, використав, викинув" нам не підходить.
Яке сільське господарство розвивати в Україні? Відповідь настільки очевидна, наскільки й складна.
Відповідь очевидна, бо тепер ми знаємо, як ростуть рослини і тварини, що їм для цього треба і що добре для людини з погляду біохімії. За короткий час усе сільське господарство в Україні мусить стати повністю органічним – і рослинництво, і тваринництво. Всі типи біоцидів, хімічні добрива, гормони росту, протеїнові порошки та инші сумнозвісні "харчові добавки" доцільно повністю заборонити. Потрібно називати речі своїми іменами: це не засоби захисту рослин, які продаються в аптеці садівника; це отрутохімікати, які продаються на складах отрутохімікатів. А сільське господарство, яке їх використовує, треба називати не традиційним (конвенційним), а, навпаки, - протиприродним, ненормальним. Семантика важлива, не дозволяймо задурювати нам голови. Те саме стосується і газонів на подвір’ях домогосподарств: гербіциди вкрай небезпечні для здоров’я; просто хвороби чи смерть настають не миттєво, тому важко помічати причинно-наслідкові зв’язки.
Роль держави – дбати про здоров’я своїх громадян; тому це саме той випадок, коли бізнесу потрібно вгамувати свої апетити.
Крім того, ми вже переконалися у попередніх розділах, що пхати хімію в землю і їжу не тільки шкідливо, але й фінансово невигідно. Органічна продукція дає більші і поживніші врожаї, ніж хімічна.
Звідсіля випливає і логічний висновок про те, що слід припинити бюджетні субсидії і дотації представникам хімічного агробізнесу. Державна підтримка буде переспрямована виключно господарствам, які вирощують органічну їжу. Зрештою, після того, як вони стануть на ноги, їм ця підтримка і не буде особливо потрібна. До речі, це важлива відмінність між хімічним і органічним сільським господарством; перше не може функціонувати без постійних додаткових фінансових вливань. То навіщо ж нам підтримувати те, що нас вбиває та й до того ж і неефективне?
Зрозуміло, що така революція в українському селі викличе бурю емоцій у нинішніх аграріїв, тому вірогідно будуть якісь перехідні періоди, щоби ті адаптувалися. Але не можна надто затягувати цей процес. Це якраз той випадок, коли тотальна заборона на хімікати буде набагато ефективнішою, ніж "відрубування хвоста частинами".
Справа в тім, що населення України стало настільки зазомбованим державною і корпоративною політикою про неможливість виростити будь-що без хімії, що спроби пояснити, що це не правда, можуть подекуди викликати масову агресію. Простіше не дати людям фізичного доступу до будь-яких хімікатів. Два-три роки промучаються, а потім із здивуванням побачать, що їхня картопля, виявляється, може рясно родити і без дусту.
Додатковий бонус отримаємо в разі, коли органічне виробництво буде частково організоване у вигляді пермакультури з вирощуванням значної кількости багатолітніх рослин. Справа в тім, що пермакультура – тобто змішане вирощування різних рослин і тварин на одній ділянці з мінімальною оранкою – дуже допомагає регенерації ґрунтів. А це нам буде ой як потрібно, коли почнемо розгрібати наслідки війни і діяльности хімічних корпорацій, які однаково вбивають мікрофлору в землі.
Відповідь на вищеокреслене запитання складна, бо країни Европейського Союзу, куди Україна прямує, хочуть, щоби ми і далі годували мільйони мешканців африканських, арабських чи азійських країн зерновими і олією. Чому? Дві основні причини.
По-перше, хоча Україна і стане частиною европейської сім’ї, але старій Европі вигідно, щоби ми максимально довго, а то й назавжди залишалися країною-виробником сировини, третьосортним членом ЕС. Ну бо кому ж потрібна сильна Україна як конкурент? По-друге, що довше ми годуватимемо третій світ нашою зерновою й олійною продукцією, то пізніше вони припруться під стіни Европи качати свої мігрантські права. Україна як буфер від хуліарда голодних мас. Прекрасний бізнес-план!
Так от, панове західні бізнес-інтелектуали і МВФівські гуру: ми нічого нікому не винні. Ми не збираємося годувати світ. Нам для себе органічного сала й иншої поживної їжі вистачить. Віднині це ваша проблема. Ви загидили діяльністю своїх корпорацій усі континенти, то ви тепер і пояснюйте їхнім мешканцям, як ви збираєтеся їх годувати. Найліпше дайте їм спокій, щоб вони теж вирощували свою органічну їжу. Але ж так ви всі гроші втратите…
Попри необхідну часткову лібералізацію ринку землі в Україні доцільно перманентно залишити повну заборону на її продаж іноземцям.
Ще один колосальний плюс від органічного аграрного виробництва – це очищення і поповнення ґрунтів і ґрунтових вод. Пам’ятаєте розповідь про вуглецевий і водний цикл у природі? Завдяки регенеративним методам господарювання ми прибираємо з повітря у землю одночасно обидва найгірші парникові гази – водяну пару і СО2. Оскільки повністю безвуглецева людська діяльність – це міт, єдиний спосіб зупинити глобальне потепління – це секвестр водяної пари і вуглекислого газу з повітря, який найефективніше і майже безплатно досягається шляхом докорінної зміни методів вирощування їжі і без жодних хитромудрих технологій. За сім-десять років після запровадження органічного і безплужного сільського господарства нашим полям не потрібна буде іригація.
І ще один цікавий кліматичний нюанс: достатньо території приблизно на 100 кв. км, щоби створити на ній мікроклімат. От проведіть експеримент: візьміть два розташовані поруч райони приблизно такої площі, одну очистіть від сміття, запровадьте там все органічне, а другу залиште, як є. Через 5-7 років побачите оазу поруч зі звалищем. Що це означає? Можливість створення мікроклімату дозволяє набагато ліпше захиститися від глобальних кліматичних трендів.
Докорінні зміни в сільському господарстві і землекористуванні спонукають нас до ще одного важливого нововведення. Власне, після огляду екзистенційних ризиків для людства ця опція лежить прямо на поверхні. Це деурбанізація!
Зараз у світі триває боротьба двох магістральних демографічних течій, які напряму пов’язані з тим, як саме людство збирається прогодуватися у майбутньому.
Перша передбачає максимальну концентрацію населення у великих містах-агломераціях, з тим аби решту території майже повністю віддати хімічному сільському господарству, яке й буде годувати ці міста своїм малопоживним і нездоровим харчем (цукор, борошно, олія, кроплені гідропонні овочі, м’ясо хворих риб і тварин), але з надійно гарантованими поставками. Її прихильники в особі транснаціональних корпорацій переконують, що саме цей варіянт забезпечить продовольчу безпеку на планеті. Наразі світ переважно рухається саме в цьому напрямку; відсоток містян наблизився до 60%.
Друга течія відстоює невід’ємне право людини достеменно знати, який саме харч вона кладе собі до рота, тобто підтримує ідею багаточисельного малого фермерства, яке завдяки своїй локалізованій органічній продукції формує імунітет і здоров’я індивідумів і нації. Відповідно, ця концепція вимагає зовсім иншої структури розселення – більш збалансованої, з відносно невеликими містами (оптимально 200-300 тисяч мешканців), багатьма містечками, селами й селищами, плавними переходами й незначними відстанями поміж ними. Фермерські господарства формуватимуться довкола міст, що зведе нанівець потребу в довгих транспортних ланцюжках. Такий варіянт, безперечно, зручніший і дешевший.
Крупні міста-мільйонники самі по собі дуже неефективні. Вони споживають величезну кількість різноманітних ресурсів, які треба постійно підвозити, і продукують мільйони тонн сміття, яке треба постійно вивозити і кудись дівати. Сніг, трава, зів’яле листя у сільській місцевості нікому не заважають і є ресурсом, а в місті відразу створюють купу проблем – чистити, стригти, згрібати і т.і. З історії знаємо, що майже всі стародавні міста-цивілізації зрештою гинули, бо були несамодостатніми.
Завдяки деурбанізації отримаємо самозайнятість, часткову самодостатність і певну локалізованість населення. Це дозволить уникати серйозних проблем у разі поширення інфекційних пандемій або економічних криз, зменшить тягар державних фінансів на оплату праці бюджетникам, розвантажить забруднені міста, полегшить транспортні проблеми, поліпшить екологію, зміцнить здоров'я громадян.
Тренд деурбанізації частково вже розвинувся в Україні: спершу як реакція на пандемію ковіду на всій території України, потім – як реакція на війну – переважно на Заході Україні.
Бурхливий розвиток органічного сільського господарства і малого фермерства ще більше його закріпить. Для цього доцільно надати кожному громадянину України право отримати безоплатно у власність ділянку сільськогосподарської землі до 10 га (порівняно з нинішніми 2 га) для ведення власного фермерського органічногогосподарства без права її перепродажу, оренди або зміни цільового призначення у наступні п’ять років. Крім того – і це вже частково робиться – надавати безповоротну фінансову допомогу фермерам-початківцям на потреби розвитку тваринництва, садівництва, ягідництва, виноградарства, бджільництва. Нарешті, державно-приватне партнерство для фінансування купівлі або будівництва житла для переселенців у сільські райони, а також для додаткового розвитку місцевої інфраструктури (шляхи, струм, інтернет) заохочуватиме процес розселення.
Деурбанізація – це не архаїка. Можна жити посеред природи і продовжувати спілкуватися з усім світом, займатися самоосвітою, регулярно відвідувати театр чи инші розваги в сусідньому місті.
…Пригадавши довжелезний перелік "брудних" галузей економіки, які підуть "під ніж", може виникнути слушне запитання: а за рахунок чого Українці будуть заробляти гроші на прожиття?
Ось орієнтовний перелік:
Вирощування повсюдної і доступної для своїх, але дорогої на експорт органічної їжі, свіжої і переробленої. Це буде унікальний український бренд, єдиний у світі завдяки своїй тотальності і масштабності.
Продаж виробленої на АЕС електроенергії закордон – це стабільний прибутковий бізнес на багато років вперед.
ІТ-індустрія у всіх її проявах – тут все очевидно, наші мізки реально круті. Смарт-сітіз і смарт-віліджіз полізуть як гриби. Високотехнологічна армія. Модернізація енергомереж. До речі, одна з небагатьох "брудних" промисловостей, котру можна залишити або створити в Україні – це виготовлення напівпровідників, чипів та иншої електроніки. Наприклад, з огляду на загрозу захоплення Тайваню Пекіном, можна одразу по закінченню війни почати домовлятися про перенесення частини виробничих потужностей до нас. Разом з тим, таке виробництво не можна робити дуже крупним, бажано лише для власних потреб, бо воно вимагає великої кількости очищеної води високої якости.
Машинобудування з наголосом на забезпеченні війська, виготовленні електрокарів, побутової та сільськогосподарської техніки.
Будівництво екологічного житла, тобто з природних або вуглецево негативних матеріялів. Перебирання досвіду спорудження так званих пасивних будинків, себто таких осель, які завдяки своєму дизайну і матеріялам майже не потребують додаткових зовнішніх джерел енергії.
Ремонтні підприємства різного профілю. Ми говорили про зміну концепції від продажів все більше нових товарів до підтримки кондиційного стану наявних товарів. Якість замість кількости. Потреба в ремонтах всього і вся настільки зросте, що скорочення працевлаштування внаслідок цифровізації або закриття забруднюючих підприємств компенсується створенням нових робочих місць саме у сфері ремонтних послуг.
Транспортні послуги, в т.ч. для майбутньої перекачки водню трубопроводами. Нагальною є потреба дорозвинути і модернізувати вітчизняні пасажирські і вантажні залізничні та водні перевезення.
Перехід на евроколію вже дозрів і перезрів, але трохи бентежить перспектива заміни 19 787 км полотна. Йдеться навіть не про гроші. Це ж скільки металу, енергії і викидів СО2! Тому питання спірне. Вірогідно, українська влада все-таки ухвалить це рішення, за умови що Евросоюз візьме на себе левову частку фінансування.
Переробка відходів, рециклювання матеріялів, виготовлення компосту і паралельна генерація енергії теж стануть непоганим ґешефтом, благо сировини ще багато років буде досхочу.
Текстильна промисловість на природних волокнах і барвниках, деревообробна і меблева індустрія теж запропонують чимало місць для працевлаштування й заробітку.
Внутрішній туризм допоможе ще ліпше пізнати рідну землю і зміцнити міжрегіональні зв’язки.
Війна і наша перемога в ній викликали неймовірний інтерес до Українців у всьому світі. Тому можна очікувати збільшення кількости туристів чи паломників, які будуть викладати свою валюту за відвідання історичних пам’яток, природних заповідників чи місць оригінальної відбудови, а також за українську органічну їжу.
Мистецтва – тут простір для фантазії широчезний. Знову ж таки, завдяки високій популярності України наші митці матимуть високоємний ринок для багатолітньої плідної діяльности.
Зі сферою економіки безпосередньо пов’язана система освіти. Зрештою, нашим дітям і внукам треба потім десь працевлаштовуватися. Які професії будуть найзатребуванішими принаймні у найближчі один-два десятиліття?
Якщо ви заведете це запитаня в гуглі англійською мовою, то отримаєте два дуже різні орієнтовні переліки: перший крутиться довкола менеджерів, адміністраторів, асистентів, маркетологів; другий занурює нас у віртуальні нетрі за участю планувальників метавсесвіту, аудиторів коректности алгоритмів штучного інтелекту, конструкторів мандрівок доповненою реальністю і подібних спеціалістів.
Не заперечуючи, що такі професії теж знайдуть своє місце в майбутньому, все ж таки дозволю собі не погодитися, що вони домінуватимуть, тим паче в українських реаліях. Не тільки менеджери, юристи чи економісти будуть захищати чи відбудовувати Україну. І не тільки дипломати, при всій повазі до мого фаху.
Ось мій приблизний список у довільному порядку:
Солдати й Офіцери Збройних Сил України
Вчителі і Вихователі
Кухарі й Дієтологи
Ландшафтні дизайнери (для створення пермакультури та біодинамічних ферм з метою опору повеням, посухам, пожежам)
Біологи, Агрономи і Зоотехніки
Садівники і Ветеринари
Слюсарі, Токарі і Зварювальники
Інженери, Будівельники, Електрики і Сантехніки
Медсестри і Фельдшері
Швеї, Кравці й Чоботарі
Комп’ютерники, Кібер-захисники і Програмісти
Вся індустрія ремонту (приладів, одягу, взуття, автомобілів, оргтехніки і т.д.)
Ця нова стара фахова палітра вимагає повноцінного відродження системи професійно-технічних училищ і закріплення дуальної освіти, що в нас уже поступово робиться, а також підтримки розвитку народних ремесел.
Вища освіта і фундаментальна наука теж не стоятимуть на місці. Для того, щоб грамотно і раціонально залучати ресурси на науку, державі доречно пояснити вченим, що конкретно ми від них очікуємо. Нам необхідний розвиток тих кластерів високих технологій, які сприятимуть реалізації нових економічних пріоритетів, наприклад у сфері озброєнь, захисту критичної інфраструктури, матеріялознавства і будівництва, відновлювальної енергетики, ядерного синтезу, природної селекції, вірусології, утилізації відходів (в т.ч. радіоактивних, в т.ч. за допомогою грибків і бактерій), практичного застосування в тепломережах "піщаних батарей"…
Вищеперелічені сфери економіки чи професії можуть і частково будуть автоматизовані, комп’ютеризовані чи й квантомізовані. Мета не в тому, щоб заставити українців жити важко. Мета в тому, щоб жити в гармонії з природою і собі подібними, щоб не було надужитку ані нестачі, щоб мати достатньо зеленої енергії, гарантовано отримувати чисте повітря, воду і їжу. Думаю, заради цього можна іноді пожертвувати заморським авокадо, новою моделлю телефону чи польотом на море до Египту. З такими темпами глобального потепління авокадо можна буде невдовзі вже й в Україні вирощувати; талановитий син полагодить вам старий телефон; а замість далеких заморських польотів поїдьте на велосипеді до місцевої прозорої річки, де на чистому березі любить збиратися молодь з картами, вудочками і ґаджетами.
Не можу оминути увагою наше славне військо. Власне, без нього оте все вищеперелічене може й не матеріалізуватися. Незаперечним є факт, що діяльність будь-якої армії, а тим паче під час війни, чинить дуже негативний вплив на довкілля. Тому одна з течій екологів активно закликає до глобального пацифізму і тотального роззброєння. Мета благородна і по суті правильна, але, на жаль, наївна і нездійсненна. Зрозуміло, що при виборі між двома злами – негайним безпековим і дальшим кліматичним – боротися треба спершу проти безпосередніх ворогів. Тому військова сфера, мабуть, єдина, яку доведеться не тільки залишити, але й зміцнювати. Бо природний армагеддон і геополітична боротьба призведуть до появи багатьох знедолених мігрантів, охочих поживитися чим і де завгодно задля порятунку. Не було в нас щастя, то нещастя помогло: довга війна викликала потребу мати сильне військо. Звісно, надалі можна й треба його технологічно вдосконалювати і трансформувати відповідно до нових загроз і завдань, але навіть якщо доведеться заправляти техніку соляркою а ракети гептилом, значить так і буде.
Підсумовуючи тему економічної моделі для України, варто нагадати, що такі вирази, як "економічний ріст", "інтенсифікація", "енергоефективність", "високотехнологічність", "створення нових робочих місць" мусять поступово зникнути з лексикону вітчизняних економістів. Економічна історія людства за останні декілька століть нагадує спробу заставити дев’ять жінок за один місяць народити дитину. Це немилосердно і результату все рівно не дасть.
Щоправда, в період реалізації повоєнної відбудови України – а це триватиме щонайменше десяток років – суто формально економічне зростання буде спостерігатися. Ну бо ж після таких руйнувань і глибокого провалу всіх показників певне нарощування м’язів необхідне. Але мірилом економічної діяльности буде не кількість, а якість. Та й вимірювати ми вже будемо иншими інструментами, зокрема Індексом справжнього прогресу. Або, як у Бутані, Індексом Щастя. До того ж, як ми згадували, частина галузей або територій не буде відновлюватися свідомо, инша частина серйозно скоротиться. В якийсь момент ми вийдемо на оптимальний рівень, після якого ріст нам не потрібен. Українське суспільство нарешті комфортно поміститься в рамки нашого екологічно-соціяльного бублика, без перевитрат, але й без нестачі.
Щоби завершити огляд тих завдань, що стоятимуть перед новими лідерами України, необхідно охопити ще декілька сфер, які формально виходять за рамки суто економіки.
Одна з них стосується охорони здоров’я. Ми говорили про те, що відповідальне за цю сферу міністерство має бути одним із провідних, тому не можемо оминути її увагою. Зазвичай, коли про це говорять, то зосереджуються на питаннях фінансування, боротьби проти корупції, нестачі медичного обладнання чи медикаментів, закупки вакцин і т.д. і т.і. Це актуальні проблеми, які потрібно вирішувати.
Разом з тим, давайте на хвильку відсунемо їх на бік і задамося простим запитанням: Як зробити Українку й Українця здоровими? Відповідь проста й очевидна: Годуйте дітей маминим молоком якнайдовше, їжте справжню органічну їжу, дихайте чистим повітрям, пийте чисту воду. Старайтеся не мати або не зловживати шкідливими звичками. Якщо бажаєте, помірно займайтеся фізкультурою або спортом. Дозвольте нагадати: науково доведено, що 99% усіх хронічних фізіологічних і психічних хвороб людства – через неправильне харчування і забруднення довкілля. Не через генетичну спадковість. Не через віруси і бактерії. Не через стрес. Не через відсутність фізичних вправ.
Медична система України має дуже сильний перекіс у бік фармакології і фармацевтики. Замість зміцнення імунітету вищеописаним способом здорового розміреного життя, вона пропонує ліки (таблетки, ін’єкції, тощо) як панацею від усього. Це особливо помітно по медичній рекламі: вам не скажуть: "не їжте цю шкідливу їжу"; вам скажуть: "випийте оцей порошок для шлунку". Корінь цієї багатолітньої проблеми лежить у негласному зговорі між харчовою і фармацевтичною індустріями, які обидві мають солідний зиск за рахунок нашого здоров’я.
Безперечно, буває й так, коли ліки рятують життя, наприклад інсулін чи пеніцилін. Але ліками не можна зловживати, бо більшість із них мають серйозні побічні дії, через які страждають наша печінка, серце, шлунок або мозок. Не випадково лікарі вже почали бити на сполох, застерігаючи від безконтрольного й невиправданого вживання антибіотиків. Пригадаймо, що ліки не лікують; те, що ви вводите в свій організм, в кращому випадку лише стимулює самолікувальну й імунну реакцію вашого власного організму.
Тому перекіс мусить бути виправлений. Це буде непросто через сильне вітчизняне та іноземне фармацевтичне лоббі. Але здоров’я українців важливіше.
Оптимально, медична система України могла би розвиватися за трьома магістральними напрямами:
Перший – діагностика. Очевидно, що перш ніж щось лікувати, треба вміти поставити точний діагноз. Аналізи, УЗД, МРТ, рентген залишаються актуальними. Хоча важлива й кваліфікація самих лікарів, які інтерпретують отримані результати. Можливо, доцільно перейняти і досвід східної медицини, де лікар може ставити точні діагнози лише за зовнішнім виглядом (очі, судини, колір і стан шкіри).
Другий - хірургія і реанімація. Високоточна, нейро-, гіпер-, супер-, нано-, максі-, кванто-,… - на ваш вибір. Якщо зламав руку, розбив голову чи сів штанами на цвях, то чай з ромашки не допоможе. Якщо завтра нова війна, - гірчичники до лампочки. Це ясно, як Божий день. Тут ми мусимо самі або з допомогою міжнародних партнерів налагодити перфектну ургентну допомогу і хірургію.
Третій напрям – народна медицина у найширшому його значенні. Тобто народна не тільки українська – хоча передусім вона, бо земля і клімат невідривні від фізіології народу – але й чужоземна. Досвід мексиканських клінік майя в успішному лікуванні раку; азіатські масаж і акупунктура; чаї, сиропи й компреси; фінські й турецькі сауни; термальна і грязева терапія; індійські спеції; індіанські чи тибетські знахарі – тут має бути широкий вибір.
Крім того, особливої уваги потребує відновлення досконалого вивчення біома (колонії бактерій) в кишківнику людини як ключового елемента у формуванні нашого імунітету і здоров’я. Знання про нього були доступні ще 100 років тому, але потім міжнародні медичні корпорації шляхом підкупу науки навмисне змінили фокус досліджень, пильнуючи, щоби цей предмет не викладався. Бо знання про мікробіоту загрожує надприбуткам.
Безумовно, залишиться напрям вірусології та лікування инших інфекційних хвороб. Разом з тим, якщо говоримо не про навмисну біологічну зброю, а про природні інфекції, то міцного індивідуального імунітету зазвичай цілком достатньо для протидії ним.
Важливо за жодних обставин не перейняти американські або деякі европейські приписи для лікування хронічних захворювань, бо ми станемо пожиттєвими рабами їхніх ліків без жодної перспективи одужання. У цій сфері особливо медична система США є найгіршою і найкорумпованішою у світі.
Отже, Україну чекає докорінна зміна медичних протоколів під час лікування хронічних хвороб, аби знизити надмірну залежність від алопатичної медицини, суттєво підвищити роль дієтології, фітотерапії, гомеопатії та инших превентивних і терапевтичних заходів для фізичного і психічного здоров'я нації.
Крім того, радикального перегляду потребують державні стандарти харчової безпеки в напрямку ужорсточення, зокрема в процесі виробництва та переробки харчових продуктів. Назріла заборона або мінімізація використання хімічних додатків для їжі (усіх отих складників на етикетках, які починаються з літери Е). Прийшла пора маркування цукрів і маргаринів як субстанцій, які серйозно шкодять здоров’ю, на рівні з тютюном та алкоголем. Перезріла зміна харчової піраміди так званого "здорового" харчування, нав'язаного маркетингом; її треба перекинути з ніг на голову.
Україна як відповідальний міжнародний гравець буде докладати зусиль і для боротьби з типовими парниковими газами, на кшталт СО2, метану, оксиду азоту, флюорокарбонів та ін. Тому нижче розглянемо ряд як природних, так і технологічних рішень:
Серед природних способів найпростіший полягає в тому, щоб не залишати землю голою або заасфальтованою/забетонованою. Максимальний рослинний (трав’яний) настил або бруківка. Зрозуміло, що автошляхи будуть асфальтовані, а земля після збору врожаю може бути тимчасово голою. Але рослинність вирішує одразу декілька проблем – і поглинає вуглець та воду, і дає прохолоду, і прибирає пил з повітря. Помітно, що в українських оселях прибирати доводиться все частіше, бо звідкілясь постійно беруться бруд і пилюка. Це наслідок загального жахливого стану довкілля за вікном.
До речі, про прибирання. В Україні використовуються гігантські обсяги побутової хімії: як для миття приміщень, так і для особистої гігієни. Важко й уявити, скільки мільярдів кубів цих хімікатів (плюс відходи від фармацевтики) щороку потрапляє в ґрунтові води. Ми навіть не здогадуємося, що вдихають наші легені після всіх цих шампунів і дезинфекційних засобів. Вигода для індустрії зрозуміла. Але як нас до цього привчили? Залякуванням про інфекції, віруси й бактерії, яких треба вбивати. Замість того, щоб зміцнювати власний імунітет. Якщо регулярно доглядати за помешканням, не допускаючи накопичень, то для прибирання достатньо віника чи пилосмока і теплої води.
Щодо особистої гігієни: пробачте за фізіологічні подробиці, але поганий запах буває від тіла не тому, що люди не миються, а тому, що неправильно харчуються, і продукти токсичного метаболізму виходять крізь шкіру назовні. Тут ніяке мило не допоможе. Коли повітря стане очищуватися і люди перейдуть на здорове харчування, все саме собою нормалізується і відпаде потреба зловживати хімічними засобами.
Необхідна масштабна заміна гідрофлюорокарбонів у всіх холодильних/морозильних установках та в кондиціонерах на відповідники, які мають в тисячі разів менший парниковий ефект, зокрема на рідкий аміак, пропан, ізобутан і той же СО2. Це не ідеяльне рішення, але воно дасть великий позитивний ефект, бо саме це устаткування дає найбільші викиди парникових газів в абсолютних величинах. Ось завдання для вітчизняних прикладних науковців і хімічної промисловости.
Максимально можлива електрифікація всіх приватних будівель і промислових об’єктів за рахунок достатньої атомної енергії, а також відновлювальних джерел теж дасть колосальний очисний ефект для України.
Вибір екологічно-соціяльної економіки як базової економічної моделі в Україні визначить і форму суспільно-політичного устрою.
Для українців, які пережили Голодомор та инші злочини комуністичного режиму, важко сприйняти думку про те, що капіталізм – це теж зло. Просто воно є меншим злом порівняно з иншими системами завдяки тому, що його демократична політична надбудова хай не ідеяльно, але до певної міри стримує невгамовну жагу до грошей жадібного і безпринципного бізнесу. Капіталізм легше підлікувати, прибравши ганебні неоліберальні риси, як то неоколоніялізм чи перманентний ріст, і додавши більше соціяльної рівности і справедливости. Тобто необхідно скосити надужитки і поповнити нестачі. Де-економізувати капіталізм. Але в такому випадку його вже й важко буде назвати капіталізмом…
Сучасні безпрецедентні виклики вимагають погляду і дискусії поза межами традиційних політико-економічних систем. До 15 століття в центрі уваги були Боги, потім Людина, тепер мусить стати Природа. Тому новий політичний устрій на основі екологічно-соціяльної економіки можна умовно назвати Натуралізмом. Прикметно, що цей термін вже застосовується в економічній дисципліні, але означає зовсім инше: йдеться про прирівнювання соціяльних наук до природничих; відповідно вся діяльність людини, в т.ч. її соціяльні функції, підкоряється загальним законам природи. Тобто тут мається на увазі заперечення надприродного, потойбічного і вузькосоціяльного, а не чільне місце і роль Природи для людини. Звісно, не слід плутати наш термін і з течіями у філософії та мистецтвах.
Натуралізм як форма правління з наголосом на пріоритетному збереженні екосистем органічно сполучається і з архетипом Українців, які з давніх давен мають велику шану, турботу і любов до матері-землі і природи. Нам властиве дбайливе ставлення до довкілля, починаючи від охайного власного домогосподарства. У нас добре розвинене почуття натуральної естетики, бо українські пейзажі таки прекрасні.
Розвиваючи тему органічного для нас політичного устрою, варто звернути увагу і на заяложений індивідуалізм українця. Він вказує аж ніяк не на мізантропа чи глитая, а на здоровий інстинкт мати власний приватний простір, що виражається і в повазі до приватної власности. Разом з тим, ця риса не заважає нам бути дуже комунікабельними соціяльними істотами, котрі плекають родинні зв’язки і підтримують друзів і ближніх.
Всупереч поширеному стереотипу, мої земляки політично грамотні й активні, навіть якщо говоримо про пасіонарну меншість. Лише в новітній історії це довели два майдани і війна. Зрештою, вираз "Моя хата скраю", за однією з версій, означає жити на краю села, щоби першим зустріти ворога. Принаймні це тлумачення має таке ж право на існування, як і позначення байдужости. Треба мати на увазі, що в часи московського поневолення на українців навмисне навішували колективні негативні ярлики, щоб зневажити і применшити наш етнос.
Дослідники етнопсихологічних особливостей Українців вказують на пластичність нашої психіки, викликану віковими міграціями різних народів через наші землі. Це можна розглядати як пристосовництво, а можна і як адаптаційний механізм виживання. Адже ми досі живемо на своїй землі і зберегли свою унікальну культуру. Тобто у цьому сенсі Україна є не гіршим плавильним котлом, ніж Америка. Ця пластичність проєктована на політику призводить до парадоксу, коли для українців не існує сталої політичної моделі урядування. Зокрема, в мирний час ми більше схильні до парламентаризму і децентралізації, але в час воєнний здатні дуже швидко сформувати жорстку вертикаль влади, щоби централізовано дати рішучу відсіч ворогу. Це як сонне українське село і бадьора козацька республіка вкупі.
Так чи інакше, українцям доведеться побороти в собі нелюбов до держави і влади як такої (безвідносно до конкретних прізвищ). Ми вже не раз переконувалися на гіркому досвіді, що відсутність власної держави означає не веселу анархію, а панування чужої держави з геноцидом українців. Звісно, критику влади ніхто не заборонятиме.
Щоби закінчити з політичним устроєм, можна здогадатися, що в ближчі десятиліття в Україні стануть дуже популярними умовно соціял-демократичні й "зелені" рухи і партії, по скандинавському типу, оскільки саме вони фокусуються на більшій соціяльній рівності та злагоді і захисті довкілля. Тобто відбуватиметься поступова де-економізація і посилена соціялізація життя.
У владу не повинні обиратися "люди з народу", це кожен свідомий громадянин повинен стати трішки політиком, тоді не буде обману і розчарування. Уряд, в ідеялі, повинен формуватися з найкращих експертів у відповідних сферах. У нас зазвичай кажуть, що міністр, мовляв, це політична фігура (тобто вміє переконливо говорити), але в нього є заступник, який чудово розбирається в галузі. Нам потрібні урядовці, які є політиками і відмінними експертами водночас. В багатомільйонній країні кілька тисяч таких людей віднайти не важко. Можна створювати Партію Візіонерів і Знавців і йти з нею до влади.
Прогнозуємо цікавий феномен у нашому релігійному житті. Безперечно, свобода віросповідання і багатоконфесійність збережуться. Але ПЦУ та УГКЦ на якомусь етапі вирішать об’єднатися під гаслом екуменізму, що надасть перший поштовх поверненню світового православ’я і католицизму, а пізніше і протестантської гілки до єдиної християнської церкви після багатьох століть розколу. Благо, рпц на той час буде морально і політично знищена і не зможе чинити перепони возз’єднавчим процесам. Щоправда, в церковних колах такі рішення визрівають дуже довго.
Церква в Україні завжди була невідривним елементом української культури, а не лише віри, тому її авторитет і вплив у суспільстві ще довгий час залишатиметься високим.
Україна задаватиме тон в европейських структурах у плані модифікації правил журналістики, а також у сфері захисту прав національних меншин. Зокрема, чіткішого визначення отримають терміни пропаганди та гібридної війни, за які будуть введені суворі покарання. Ті національні меншини, котрі мають матірну державу, отримають значно менше прав, ніж корінні народи. Особливо активно ми будемо пропагувати відродження мов і традицій угро-фінських народів на території московії.
Підбиваючи підсумки цій найголовнішій главі книги, дозвольте висловити здогадку, що благотворне для всіх нас оновлення світу, природи, життя, економіки знову прийде з Заходу. Маю на увазі, що в якийсь момент демократична політична надбудова західних країн таки приборкає безконтрольну жадібність свого бізнесу і тим самим вилікує вади неоліберального екстрактивного капіталізму. В України є шанси бути серед лідерів цього процесу, а не плентатися в хвості, як тепер. Найбільше дратує і засмучує, коли надважливі і надтермінові соціяльні, економічні, екологічні перетворення роками і десятиліттями не здійснюються, а їхні ініціатори затюкуються чи висміюються; аж раптом дядя в Брюселі скаже, що це потрібно і корисно в рамках евроінтеграції, і всі негайно біжать виконувати, глибокодумно твердячи, що ми самі так завжди і вважали. Переконаний, що такий інертний підхід можемо і мусимо змінити. Україна сьогодні має колосальний заряд пасіонарности. Не розтринькаймо його! Ми здатні не лише диктувати ситуацію на майдані революції чи на театрі воєнних дій, але й планувати і реалізовувати своє майбутнє у повоєнний час – неквапливо, тямуще, солідно. Як це може приблизно виглядати у наступні десятиліття – розглянемо далі у главах з прогнозами…
* Із серйозним застереженням, що ця позитивна картинка складається в т.ч. завдяки крупним компаніям на кшталт IKEA, MAERSK, Nokia, Statoil та ін., які забезпечують не тільки імпорт великих прибутків, але й експорт забруднення.
** Текст книги "Україна у наступні 100 років" писався автором протягом останніх трьох років. Ідея про регулювання/заборону плавання/польотів приватних яхт і літаків виникла в автора ще в 2020 році. Керівництво Еврокомісії це озвучило в 2022 році, хоча досі юридично не оформило.
***
ЗМІСТ
Вступ
Частина І - Світ
Екзистенційні виклики людству
Зміни клімату
Надужиток і Нестача
Наука і Псевдонаука
Енергія, Матерія і Ентропія
Економіка і Гроші
Технології
Сільське господарство
Харчування
Здоров’я
Політичний устрій
Право
Релігія
Засоби Масової Інформації
Геополітика
Частина ІІ – Україна
Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина
Частина ІІІ - Прогнози
2100-
НАШІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ:
поза сферою Дайсона
