УКРАЇНА У НАСТУПНІ СТО РОКІВ. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Олександр Александрович, Цензор.нет, листопад 2022

 

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ 

 

Якщо прийняти з довірою тезу про те, що мова і спілкування відіграють важливу роль у розвитку людської цивілізації, то цілком слушним є і твердження про визначальний вплив у суспільстві засобів масової інформації, а в часи світу постправди – і засобів масової дезинформації. На цю тему існує величезна кількість навчального і повчального матеріялу, тому зупинемося лише на декількох аспектах діяльности ЗМІ і, ширше, функціонування інформаційного простору, які безпосередньо заторкують політичний дискурс, громадянське суспільство і національну безпеку.

 

Всі чули про важливість критичного мислення в оцінці споживаної інформації. Мовляв, якщо конкретна особа або суспільство в цілому виховані і навчені цьому критичному мисленню, то ними не можливо маніпулювати. Відтак, у демократіях не потрібно обмежувати інформаційні потоки і наративи, розумні люди самі розберуться…

 

…Ні, не розберуться, навіть з чотирма вищими освітами. Інколи освічену особу навіть легше обдурити якраз тому, що вона вважає, що завдяки своїй освіченості її обдурити неможливо. На жаль, правило Гебельса працює: те, що людина чує найчастіше, з часом починає сприйматися нею як істина; особливо це стосується подій поза межами її безпосереднього оточення, коли неможливо перевірити достовірність емпіричним способом.

 

Наприклад, істинність твердження про зростання цін в Україні ми ще можемо перевірити сходивши до магазину (і то не факт, що наші висновки будуть адекватними), а вже судити про ціни в иншому куточку планети ми будемо по тих публікаціях, які першими потраплять нам на очі, бо нас це взагалі не хвилює. Відтак, нічого дивного, що іноземці теж судять про події в Україні на основі повідомлень своїх ЗМІ; а що ті напишуть, залежить від мільйонів обставин, які від нас мало залежать.

 

Крім того, навіть всередині однієї країни з цілком плюралістичною палітрою джерел інформації можуть спостерігатися масові викривлення реальности. Чому так? Бо в останні пару десятиліть, через деструктивний вплив соціяльних мереж, громадяни перебувають у своїх відокремлених комфортних інформаційних бульбашках. Люди живуть поруч, але в паралельних інформаційних світах, які можуть ніколи не перетинатися. Це дуже небезпечно для соціяльної злагоди і громадянської згуртованости, розмиваючи національні орієнтири й підточуючи державні стрижні.

 

Відтак, в усіх демократичних суспільствах – і Україна цьому не виняток – найважчим завданням інформаційної політики було знайти й утримувати "золоту середину" між свободою слова та зловмисними неправдивими наративами, різновидом яких є інформаційно-психологічні операції.

 

Кому, як не українцям, було вкрай прикро і болісно від 2014 року, коли европейці нас не чули й не вірили, що з росією може бути все настільки погано. Коли ми благали і волали, що потрібно заборонити ворожі медійні рупори, бо вони віщають не новини і факти, а суміш брехні, напівбрехні, напівправди і правди, що разом і складає суть пропаганди. Нам відповідали, що ми не об’єктивні, бо живемо поруч з неадекватним сусідом. Більш дурної відповіді годі очікувати, адже саме через те, що ми живемо поруч, ми і знаємо цього сусіду найліпше. Але ще довгий час "священна корова" свободи ЗМІ дозволяла кремлю розкидати свої ядучі фейки.

 

Аж раптом – о диво! – Европа прозріла й почала закривати московські видання й телеканали. А як же свобода слова? Вже муляє? Нарешті послухали Юрія Бєзмєнова і схаменулися?

 

Цей безцінний досвід підводить нас до ряду важливих висновків і рекомендацій:

 

  • Процес знищення держави гібридними методами, в тому числі завдяки дезинформації через ЗМІ, проходить через декілька стадій різної тривалости: деморалізація (15-20 років, тобто одне покоління); дестабілізація (3-5 років); криза (до одного року); "нормалізація" (зачистка окупантом, до півроку). 
  •  

  • Щоб не дійшла справа до кризи і поразки, ворога треба зупиняти на початку першої фази. У кожного народу є певні категорії, які не можна піддавати сумніву – мова, історія, культура, традиції, державні символи. Коли надибуємо медійний ресурс, який культивує скептицизм до вищеназваних фундаментальних категорій, його треба негайно закривати; в разі порушення закону – безумовно карати. Не звертати увагу на зойки про свободу слова, в т.ч. від наших міжнародних партнерів.
  •  

  • Коли у безмежжі інформаційних потоків людина губиться й не знає, якому ресурсу довіряти, розумно покладатися на конкретних відомих журналістів, які своєю багаторічною працею заслужили реноме добросовісних і чесних володарів пера і мікрофона.
  •  

  • Помилятися можуть всі. Однак, якщо медійний ресурс протягом тривалого часу свідомо перекручує факти, подає недостовірну інформацію без вибачень і спростувань (а це все легко перевіряється пост-фактум), така деструктивна діяльність теж має слугувати підставою для закриття ресурсу. Як мовиться у крилатій фразі: брехня не є альтернативною точкою зору.
  •  

  • Пропагандисти, риторика яких провокує ненависть, конфлікти, війну, повинні відповідати перед законом, а подібні діяння у Карному кодексі слід тлумачи як одні з найтяжчих злочинів.
  •  

  • Слід нарешті створити реальне суспільне мовлення, яке буде фінансуватися виключно за рахунок платників податків. Причому це фінансування має йти не після бюджетного розподілу, а захищеною статтею. Тобто, кожен громадянин отримує вибір певний відсоток свого заробітку віддавати на цей ресурс; хто відмовився – позбавляється виборчих прав.
  •  

  • На суспільному мовнику слід щодня транслювати програму з детальним розбором типових фейків, які назбиралися за добу в різних вітчизняних і зарубіжних медіа.
  •  

  • Заборонити під погрозою покарання надавати медійну платформу для ворогів держави або суспільства: окупант або гвалтівник не можуть виступати по телевізору.
  •  

  • Поміняти журналістську етику в частині вимоги подавати інформацію з усіх боків для того, щоб "знайти правду посередині". Ворог і вбивця не можуть мати такі ж права, як захисник і жертва. А правда не посередині. При оціночних судженнях журналіст зобов’язаний пояснювати глядачу/читачу, що учасник інтерв’ю говорить неправду, а не займати нейтральну позицію.
  •  

    Звісно, вищенаведені тези не є вичерпними, ані безгрішними. Загалом можна погодитися, що норми і принципи чесної журналістики, закладені в документах Ради Европи, є достатньо продуманими. Серйозне коригування інформаційної політики потрібне лише тоді, коли маємо справу зі зловмисниками, які використовують ці демократичні принципи для підриву самих демократій. Всі европейці повинні спільно створити надійні запобіжники для подібних діянь і не боятися суворо за них карати. Загальний принцип повинен полягати в тому, що на "зловмисника-рецидивіста" не повинні поширюватися демократичні правила свободи слова. Йому не можна потурати. Його не можна захищати на основі тих самих демократичних процедур, які застосовуються у цивілізованому співтоваристві.

     

    При цьому робота з підвищення медіаграмотности населення і формування критичного мислення зі шкільної лави залишається абсолютно слушною і необхідною.

     

    * Юрій Бєзмєнов – працівник КДБ СРСР 1960/70-х років, працював під прикриттям журналістської діяльности, очолював підрозділ інформаційно-психологічних операцій, розробляючи так звані "актівниє мєропріятія". Пізніше втік на Захід, де публічно пояснював і викривав суть своєї кдбістської роботи. Йому не вірили(!)… Гібридні методи Москви з того часу мало змінилися.

    ***
     

    ЗМІСТ

     

    Передмова

     

    Вступ

     

    Частина І - Світ

     

    Екзистенційні виклики людству

    Зміни клімату

    Надужиток і Нестача

    Наука і Псевдонаука

    Енергія, Матерія і Ентропія

    Економіка і Гроші

    Технології

    Сільське господарство

    Харчування

    Здоров’я

    Політичний устрій

    Право

    Релігія

    Засоби Масової Інформації

    Геополітика

     

    Частина ІІ – Україна

     

    Історія

    Мова

    Війна

    Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина

     

    Частина ІІІ - Прогнози

     

    До 2030 року

    2030-2050

    2050-2070

    2070-2100

    2100-

    В КОШИКУ
    Товарів
    на суму 0 грн.
    Переглянути
    КОШИК
    0 товарів

    НАШІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ:
    поза сферою Дайсона

    СУМА ЗНАНЬ ТА ТЕХНОЛОГІЙ
    Відомий двічі-лауреат Нобелівської премії з фізики Річард Фейнман усвідомив різницю між “знанням чогось” і “знанням назви чогось”, це й стало однією з головних причин його успіху. Головне у навчанні — не час, який ви виділяєте на нього, а спосіб. Фейнман прийшов до формули навчання, яка дозволила йому розуміти речі краще за інших. Ця формула отримала назву “метод Фейнмана”, і саме вона допомагає вивчати будь-який предмет глибше та швидше. Тема, предмет чи поняття, які б ви хотіли вивчити, не мають значення. Вчити фізику за Фейнманом це перш за все спосіб мислення та синтезу. "Метод Фейнмана" працює всюди, і дуже простий для виконання. Це не лише чудовий метод навчання, але й шлях до зовсім іншого способу мислення. Тож в чому полягає "метод Фейнмана"? Виявляється, потрібно зробити всього 4 простих кроки. #читати
    Бернард ШОУ – найуславленіший (після Шекспіра) англійський драматург та видатний публіцист, ірландець. При отриманні Нобелівської премії він назвав цю подію «знаком вдяки за те полегшення, яке він подарував світу, нічого не надрукувавши в цьому році». Він, як ніхто інший, вмів ідеально єднати гумор і глибокі спостереження, а його влучні і точні цитати стали класикою на всі часи. Саме Шоу разом із Г. Ібсеном і А. Чеховим був «батьком» гостросоціальної, інтелектуальної драми, «драми ідей». Продовжуючи на новій основі традиції ібсенівського театру, Б. Шоу створив неповторно своєрідну драматургічну систему. Отримав премію «Оскар» 1939 за кращий адаптивний сценарій «Пігмаліон». Досить дивно й прикро виглядає історія, як такого проникливого чоловіка перехитрив Сталін а він відтак своєю лекцією обдурив світ. В 1931 році Б.Шоу побував в СРСР з метою пересвідчитися про голод та репресії (як ірландець він розумів і те й інше після британського голодомору Ірландії в 1845-1849). Але його лекція про успіхи СРСР, якісь дрібні проблеми з політв'язнями та відповідь на питання про голод: "Помилуйте. Коли я приїхав у Радянський Союз, я з'їв найситніший обід в моєму житті", лиш підтверджує приказку "На кожного мудреця достатньо простоти". "Шоу" для Шоу було вдале... На українській сцені вперше ставив п'єси Бернарда Шоу пан Лесь Курбас у «Молодому театрі» («Кандіда», 1918) й Театрі ім. Т. Шевченка («Учень диявола», 1922); пізніше в Театрі ім. І. Франка були виставлені «Свята Йоанна» (1924) й «Учень диявола» (1948). #читати
    Є безліч порад, чи варто дочитувати до кінця розпочату вами книгу. Наприклад, існує правило 37 сторінки - якщо ви її не помітили, значить книга вас зачепила. Є правило першого розділу - якщо в першому розділі автор не зміг сказати нічого цікавого для вас, значить ймовірність того, що далі в книзі буде щось вартісне, не дуже велика. А мені (Dmitry Chernyshev) більше подобається інший варіант - читати розширені аннотації з книги і за ними визначати, чи варто купувати цю книгу, щоб прочитати її цілком. Зараз у мене завантажено дві сотні аннотацій книг і щодня я читаю три-чотири вижимки найцікавіших для мене тем в Smartreading.ru. #читати