УКРАЇНА У НАСТУПНІ СТО РОКІВ. ЕКОНОМІКА ТА ГРОШІ
Олександр Александрович, Цензор.нет, жовтень 2022
ЕКОНОМІКА ТА ГРОШІ
Щоби зрозуміти, що не так з нинішньою світовою економікою, треба спершу визначити, чим вона переважно є. Можна ствердити, що, за незначними винятками, економіка повсюдно стала ринковою, тобто первісно західного капіталістичного типу. Звісно, в різних країнах спостерігаємо більшу або меншу регулятивну й розподільчу роль держави, виражено соціяльні моделі Скандинавії або державно-комуністичний капіталізм Китаю, феодально-династичні елементи Близького Сходу або латифундії в Латинській Америці. Але в глобальному масштабі все-таки ринкові відносини вважаються нормою і мірилом господарства.
Головна мета капіталізму, якій підпорядковані всі инші, - це максимізація прибутку, що досягається завдяки високій ефективності, продуктивності, технологічності. У спрощеному вигляді ця система виглядає як замкнене коло між виробниками і споживачами товарів та послуг. Все, що перебуває поза межами цього кола, береться до уваги тільки за остаточним принципом. При цьому виходять з постулату нескінченности ресурсів (природних, трудових, фінансових) і необхідности їхнього максимально можливого обороту, щоб на виході отримати все той же максимальний дохід і профіт. Коли ж виробничий процес впирається в дефіцит якихось ресурсів, то задіюють політичні, фіскально-монетарні або технологічні рішення, щоби перемістити, надрукувати або вичавити додатковий ресурс. І так до безконечности.
Довгий час система працювала без особливих збоїв. Допоки не прийшло усвідомлення того, що ми обмежені оболонкою Землі. У вищенаведеній схемі функціонування капіталістичної економіки не враховані два ключові елементи, які тепер здатні її поховати: природні (мінеральні) ресурси і відходи. Перші прогресивно витрачаються і закінчуються, другі прогресивно накопичуються і забруднюють. Зрештою десь в останні півстоліття людство почало масово жити в кредит у масштабах планети в режимі перевитрат всього. Земля не встигає природним шляхом поновлювати витрачені нами ресурси й утилізовувати згенеровані нами відходи. А для того, щоб це зробити неприродним, тобто технологічним шляхом (рециркуляція матеріалів, переробка сміття), потрібна скажена енергія, якої в потрібних обсягах немає і ніколи не буде. Зміни клімату, закислення океану, втрата біорозмаїття, спустелювання, екстремальні природні явища, криза продовольства… - вкотре наголошуємо, що це не причини, а симптоми вселенського марнотратства. У божевільному прагненні забезпечувати невпинне зростання своєї економіки людство пожирає, розпорошує і забруднює біофізичну основу власного існування.
Але ж закони термодинаміки невмолимі: неможливо нескінченно зростати у скінченному світі. Ріст – це зло. Безконечний ріст – це пухлина. ВВП – це не Валовий Внутрішній Продукт, це Вселенське Вбивство Планети. (Власне до 1930-х років поняття ВВП взагалі не існувало.) Мовимо це не з позиції анархіста, а спираючись на очевидну наукову базу.
Спостережливий читач може слушно зауважити парафразою Марка Твена про те, що чутки про смерть капіталізму сильно перебільшені. Йому це пророчили не раз в минулому, але скептики були осоромлені. Дійсно, модель західної демократії й ліберального капіталізму щоразу відроджувалася мов Фенікс з попелу, перемагаючи всі инші соціяльно-політичні системи; перемагаючи якраз завдяки демократії і ринку з його високою конкурентоздатністю. Вади капіталізму не означають, що инші політико-економічні системи обов’язково кращі. Однак цього разу ситуація справді інакша, адже супротивником виступає не сусід за парканом, а вся планета. І тут вже без варіянтів: або пацієнт швидко змінить свою поведінку, або в морг. Одна конвенція завжди може перемогти иншу конвенцію, зокрема так капіталізм переміг комунізм. Але конвенція не може перемогти універсалію. Людина не може переконати планету: тобі ввижається, що ми тебе безжально експлуатуємо. Можна обдурити виборців, але не атмосферу.
Найважче буде відмовитися від фундаментальної догми капіталізму – концепції перманентного росту, без якої бізнес сьогодні просто не уявляє свого існування. Чи це вдасться – велике запитання. Хоча сам факт того, що ще сто років тому ніхто цим не заморочувався, дає обережне сподівання на успіх. Так чи инакше, нині це справді є екзистенційним питанням для людства. Бо якщо ми не зможемо злізти з наркотичної голки сучасної економіки, то все решта теж піде шкереберть. А якщо вдасться – то як ми назвемо новонароджену економічну систему?
На основі вивченого матеріялу пропоную розглянути чотири варіянти побудови економіки, які зараз на слуху:
Вона фетишизує вільний ринок як панацею від всіх бід.
Прибрехавши про Адама Сміта з його "невидимою рукою ринку", яка все сама вирішить (насправді цей економіст 18-го століття застерігав від сліпого наслідування безконтрольних ринкових моделей), апологети цієї системи у своїй заповзятій діяльності мало змінилися від часів перших капіталістичних експериментів підприємливих португальців на островах Мадейра. В середині 15 століття ті взяли гроші від генуезьких і фламандських купців-банкірів, рабів з Африки, і почали завзято рубати ліси на цих багатих на деревину островах, користуючись енергією від їхнього спалення і створюючи на розчищених полях плантації цукрової тростини. За кілька десятиліть Мадейра стала ледь не найбільшим у світі експортером цукру. Але вже на початку 16 ст. лафа закінчилася, бо закінчилися ліси і виснажилися ґрунти. Ви гадаєте, це зупинило кмітливих криейтерів капіталістичної економіки? Аж ніяк. Вони перемістилися на острів Сао Томе, де продовжили свою бурхливу діяльність. Коли там вичерпалися ресурси, цей та инші нехитрі бізнеси розпочалися на Ямайці, потім в Бразилії, Анголі, Тимор-Лешті і т.д. Аналогічним чином впродовж декількох століть діяли всі колоніяльні імперії: і морські, й континентальні. Мінялися тільки географія і вид кінцевого продукту, але незмінно присутньою була комбінація первинного капіталу, робочої сили (бажано безплатної рабської) і, головне, - "невичерпних" природних ресурсів. А весь процес капіталістичного виробництва і споживання дотепно описано чотирма словами: візьми, виготуй, використай, викинь.
На цьому сучасні прихильники вільного ринку можуть резонно зауважити: зачекайте, ви ж розповідаєте про події сивої давнини, так званого "дикого капіталізму". Ніхто не заперечує, що при накопиченні первинного капіталу були перекоси і ексцеси. Але ж погляньте сьогодні, наприклад, на економіки старої Європи: все чисто, охайно, сталий економічний розвиток й водночас високі екологічні стандарти, достатній соціяльний захист – чим не приклад для наслідування?
Назовні воно то виглядає ніби й так, але повернімося на хвильку до понять надужитку і нестачі і до питання про колосальний екологічний слід саме західних економік. Причому цей слід особливо значний саме тоді, коли при обрахунках справедливо включають не лише виробництво на території, скажімо, Франції чи Нідерландів, але й весь їхній імпорт, зокрема з країн третього світу, який зрештою споживається французами і голландцями. При цьому цей імпорт часто виробляється на заморських підприємствах, які належать французам або голландцям. Чому так відбувається? Тому що правила екстрактивного капіталізму ніхто не відміняв; просто тепер ці екологічні надужитки і соціяльні дефіцити заховані в системі глобальної світової економіки. Вдома на Заході всі слухняні й благочестиві. А за кордоном вельмишановним крупним інвесторам закони не писані. Екологічна шкода, посуха, сміття, викиди парникових газів, соціяльна нерівність, хвороби експортуються, дешеві товари і фінансові прибутки імпортуються! Чудовий бізнес-план! Засмічування планети не зупинилося; воно просто виштовхане за межі "цивілізованого світу" "білої людини", щоб не смерділо добропорядним буржуа. Хай смердить нещасним тубільцям. От і вся хитрість сучасної глобалізованої економіки, уособленої в міжнародних фінансових і торговельних інституціях та компаніях. Це не поодинокі ексцеси капіталізму, це його сутність, його первинна й іманентна природа. Погляньте, що витворяють сучасні транснаціональні корпорації в Південно-Східній Азії, Африці, Латинській Америці, Східній Европі. Там зосереджене все брудне виробництво, з тих земель висмоктують останні соки. А місцеве населення ще й тішиться, що в них будують заводи і створюють робочі місця. Щоби що? Щоби всі зароблені копійки тратити на захист від посухи чи повені і на лікування хронічних хвороб? Відберіть у західних країн всі вкрадені або скуплені ними за безцінь активи й ресурси за кордоном, от тоді й подивимося, наскільки успішними, багатими, соціяльно стабільними й екологічно незайманими стануть їхні метрополії і суспільства за десяток років.
Я не згущую фарби і не читаю лекцію марксизму-ленінізму про злобну буржуазію. Нас привчили до начебто простого вибору: комунізм - це зло, а капіталізм - це добре. Насправді необхідно вийти за рамки цієї хибної дихотомії і підпорядковувати свою ідеологію й економіку принципам ощадливого поводження з енергією та ресурсами і гармонійного співжиття з рештою біосфери, включаючи собі подібних. Для цього розглянемо нижче инші варіянти ведення економічної діяльности.
Для цього дуже популярного сьогодні напрямку економічної думки характерні такі визначальні риси:
По-перше, це все той же капіталізм, але трохи підмарафетений, "з людським обличчям"; "благотворну" роль вільного ринку ніхто не ставить під сумнів.
По-друге, "зеленість" полягає виключно в боротьбі з парниковими газами, і ще вужче – з вуглекислим газом і метаном. Відтак, найбільше уваги приділяється реформуванню енергетичної і транспортної галузей з відмовою від викопних енергентів і переходом на відновлювальну енергетику й електрокари. Частково постраждає металургійна, хімічна і будівельна промисловості, які повинні будуть демонструвати вуглецеву "чистоту" для того, щоб уникнути високих податків або ввізних карбонових мит.
По-третє, економічний ріст залишається "священною коровою", яку чіпати заборонено, бо ж инакше всі уряди програють свої вибори. Иншими словами, суть зеленої економіки в тому, щоби продовжити свято все більшого споживання всіх ресурсів.
При цьому активно переслідується мета так званого "дікаплінгу", а саме відриву, від’єднання економічного росту від рівнів вуглецевого забруднення. Тобто політики прагнуть забезпечувати ще більший ріст економіки виключно за рахунок відновлювальних джерел і пізніше водню. Невдовзі збагнувши, що це несусвітня нереалістична дурість, в ЕС вирішили додати до "зелених" джерел енергії ще атомну генерацію і навіть природний газ.
Головна проблема "зеленої" економіки в тому, що отой дікаплінг, на який всі моляться і на якому ґрунтується вся концепція, наразі майже не спостерігається. Існує буквально жменька прикладів, де його видно зовсім трішки, локально і ненадовго. Немає доказів цілковитого, глобального, постійного і достатньо швидкого відокремлення росту ВВП від негативного впливу економіки на довкілля; на всіх діаграмах криві ВВП і росту викидів СО2 та використання ресурсів повзуть вгору майже синхронно. Ключове слово тут – "швидкого". У нас є всього десяток-півтора років, щоб кардинально змінити тренд. В рамках цієї концепції це нереально. Це визнають самі прибічники зеленої економіки. І це є її епітафією.
Кумедна назва цього різновиду економіки і його суть яскраво зображені на малюнку до статті.
Ми бачимо дуже вдалий, яскравий і майже вичерпний образ надужитку і нестачі. Все, що знаходиться в дірці бублика, символізує нестачу: води, їжі, здоров’я, освіти і так далі по внутрішньому колу. Все, що виходить за рамки бублика, позначає надужиток: використання прісної води, порушення азотно-фосфорного циклу, зміна землекористування, хімічне забруднення і т.д. по зовнішньому колу. В ідеялі людство повинне функціонувати всередині бублика, між зовнішнім і внутрішнім колами. Тоді, з одного боку, воно задовольняє свої базові потреби, а з іншого боку, не шкодить довкіллю.
Іноді цей малюнок зображають вже з позначенням, чого і скільки конкретно не вистачає і чого і скільки конкретно перевитрачено. Ці показники, хоча й правдиві по суті, але строго кажучи, не є науковими. Не існує чіткої шкали із замірами, наприклад, наскільки саме закислився світовий океан або як визначити ступінь наявности або відсутности гендерної рівности. І в цьому, мабуть, головний недолік цієї загалом симпатичної схеми. [1]
Скільки енергії можна вважати достатньою? Якої величини має бути житло і скільки осель дозволяти на одну особу? Скільки автомобілів на сім’ю або на душу населення вважати нормою? Що значить соціяльна рівність і як не сплутати її з майновою зрівнялівкою? Яка зарплата завелика, о Карл?! Скільки можна вбити вепрів або спіймати в’юнів, щоб це не вважалося скороченням біорозмаїття? До яких розмірів дозволяти розповзання мегаполісів вшир і вгору, не називаючи це зміною землекористування? Чи є порушенням універсальних прав людини продаж питної води? Де межа хімізації сільського господарства, за якою більше не можна, але до неї ще можна скільки завгодно і "щоб ви всі потруїлися за ваші ж гроші!"? Скільки можна хитро накопати бурштину на Рівненщині, щоб не викликати пилової бурі в Києві? На скільки кілометрів випхнути в море каналізаційну трубу, щоби нечистоти не повернулися на Одеські пляжі, а Чорне море залишилося ніби й незайманим?
Попри певну зовнішню патетику й карикатурність, ці й подібні їм запитання є насправді вкрай важливими. Відповіді на них повинні викристалізуватися у відвертому й гарячому, але продуктивному соціяльному дискурсі, зокрема і в українському суспільстві.
Одразу хочу застерегти: знайомлячись з останнім напрямом економіки, прошу прибрати дітей від телевізорів, а старших читачів не згадувати з жахом принади комуно-соціялістичної економіки, бо инакше відчуєте непогамовну відразу, що не дозволить оцінити ряд незаперечних достоїнств цієї течії економічної думки.
Первинний поштовх для її виникнення дали екологи, які і з детальними науковими викладками, і вже й на пальцях пояснюють, що біофізичні закони не дозволяють економіці зростати безкінечно, тому що ріст вимагає використання ще більшої енергії і ресурсів, що призводить до викидів, виснаження, забруднення, змін клімату і т.д. і т.і. Про це ми вже достатньо спілкувалися в попередніх розділах. Ми мусимо нарешті зупинитися і почати економіку скорочувати.
Разом з тим, сам термін "антизростання" трохи незграбний і невдалий, бо його суть є значно ширшою, ніж просте скорочення народного господарства. Антизростання – це не стагнація, не рецесія і не депресія. Це значить не менше щось робити, а инакше. Багато в чому антизростання перегукується з економікою бублика, особливо тому, що воно включає не тільки зменшення антропогенного впливу на довкілля, але й наголошує на важливості соціяльної справедливости.
За офіційною загальновживаною термінологією, антизростання — це соціяльно-економічна концепція, яка стверджує необхідність свідомого планового скорочення розмірів економіки для забезпечення суспільного добробуту у довгостроковій перспективі. На відміну від спаду в орієнтованій на зростання економіці, антизростання має на увазі цілеспрямовану економічну і соціяльну трансформацію з метою максимізації рівня благополуччя, зокрема за рахунок того, що час, який звільняється при скороченні виробництва і споживання, присвячується мистецтвам, музиці, культурі, сім'ї та спільноті.
Найкоротше й найвлучніше визначення антизростання – це де-економізація життя. Це не значить, що раптом щезнуть або будуть заборонені економіка, ринок, гроші чи приватна власність. Просто вага цих економічних елементів сьогодні у світі непропорційно і невиправдано роздута на шкоду екологічним, соціяльним і особливо етичним нормам. Ринок і гроші стали мірилом всього: держава прагне максимізувати ВВП і бюджет, бізнес прагне максимізувати оборот і прибуток, громадяни прагнуть максимізувати зарплату чи сукупний сімейний дохід.
Класичні економісти і бізнесмени головну роль відводять потокам доходів і коштів, тобто закликають прокручувати щочастіше і заробляти щонайбільше, незважаючи на екологічну чи соціяльну шкоду. Вони прикривають свою жадібність красивими словами про те, що коли економіка зростає, то зрештою що-небудь перепаде і бідним.
Натомість прибічники антизростання наголошують на важливості оцінки і збереження наявного балансу активів і пасивів, аби бачити реальний стан планети в даний конкретний момент і прагнути, щоб активи не зменшувалися, навіть якщо для цього доречно пожертвувати мінливими надприбутками.
Вони також зауважують, що ріст економіки аж ніяк не гарантує справедливого розподілу прибутків; чомусь не дотікають вони до кишень малозабезпечених. Приміром, в США і Великій Британії зростання економіки вчетверо залишило процент бідних на тому самому рівні – 15%. В США 80% національного багатства концентрується в руках 1%; не дивно, що кілька років тому там виник протест проти Уолл-Стріт, безвідносно до того, хто конкретно його інспірував. Найбідніші 60% населення планети отримали тільки 5% від усіх нових доходів, згенерованих економічним ростом. З такими темпами потрібно 207 років і розмір ВВП у 175 разів більший, тільки щоб забезпечити особистий дохід всіх землян на рівні не меншому за 5 дол. на годину.
Щоби стало зрозуміліше, згадаймо й українські реалії. Так, наприклад, за Януковича, завдяки сприятливій кон’юнктурі на зовнішніх ринках збуту українських металів і сільгосппродукції, ВВП стабільно зростав, але це мало відображалося у гаманцях зарплатників, бо майже все розкрадалося. І навпаки, з 2015 року, за Порошенка, після того, як економіка України потроху оговталася з початку війни, матеріяльний стан громадян, нехай не гігантськими стрибками, але потроху все-таки поліпшувався.
Тут йдеться не про те, хто там був чи є ліпший президент, а про сам принцип. В економіці важливо, щó саме зростає або не зростає. За сучасною абсурдною методикою, шкідливий вплив людини на планету є невід'ємною складовою формування ВВП (тобто це, мовляв, добре!). Натомість власне домогосподарство, яке може формувати добробут і здоров'я родини, не додає до ВВП жодного цента. Вся домашня робота, яка щоденно виконується членами родини (прибирання, прання, прасування, приготування їжі, догляд за дітьми або літніми особами), ніяк не враховується у цьому сухому показнику. Робота екскаватора з розчищення лісу під будівельний майданчик має своє кінцеве вираження, наприклад, у звітах про амортизацію техніки і витрати пально-мастильних матеріялів, тоді як волонтерська висадка мільйонів нових дерев може не відображатися в жодних фінансових документах.
Пострадянські економіки в 1990-х роках зазнали великого падіння і спричинили колосальну соціяльну нерівність, але водночас продовжували завдавати серйозної шкоди довкіллю.
Тобто досвід соціялізму показує, що відсутність економічного росту не означає автоматично зменшення антропогенного впливу. А досвід капіталізму показує, що наявність економічного росту не означає автоматично зменшення бідности і соціяльну справедливість.
Що і приводить нас до фундаментального висновку, що наявність або відсутність росту ВВП не впливає на добробут громадян, екологічне здоров’я планети і соціяльне здоров’я суспільства. Відтак, ріст просто заради росту без гарантії повноцінного забезпечення екологічних і соціяльних потреб не має сенсу.
Прихильники вільного ринку саркастично запитують її критиків: якщо ви скоротите економіку, то звідки ви візьмете гроші на зарплати і пенсії? Вас завтра агресивні совкові бабусі вкриють матюками по саме тім’ячко, а які-небуть шахтарі або далекобійники закидають камінням і тухлими яйцями, і це в кращому випадку.
Антизростайники відповідають: а заберемо в багатих! Ось цей момент істини, коли народи, котрі постраждали від більшовизму, на цих словах перехрестяться і скажуть: а не пішли би ви чимдалі?! Люди, в пам’ять яких навіки закарбувався червоний терор, коли люмпен відбирав не лише сімейне золото і реліквії, але й землю і всю їжу у "куркулів", ніколи не сприймуть тезу: відібрати і поділити. І в цьому головний недолік цих економістів; з ними капіталістам дуже легко медійно боротися, бо їх негайно затавровують комуністами й маргиналами.
Насправді все це непорозуміння або лукавство, бо антизростання – це не про світову революцію, це про вгамування непомірних апетитів умовної глобальної Півночі, яка на 90% відповідальна за цей всесвітній соціяльно-екологічний гармидер, і про забезпечення нормального людяного розвитку умовного глобального Півдня, який нині на 90% страждає від цього гармидера. Антизростання, безумовно, тягне свої корені в ідею деколонізації 1950/60-х років. Просто свого часу срср вміло використав ці цілком легітимні сантименти поневолених народів, спотворивши і понівечивши їхні устремління і долі.
Чи є вихід з цієї начебто патової ситуації? Безперечно, є! Придивіться уважніше до того, що робить сучасна економіка з людиною. Яка мета великого капіталу? Заробляти на нас гроші? Так, звісно. Але це вже похідне. Головне ж – від’єднати індивіда від енергії і ресурсів і зробити його безпорадним, при цьому називаючи це цивілізованістю і прогресом, щоби полестити і задурити голову.
Капіталісти придумали гроші. Але не багаті стали рабами грошей. Рабами грошей стали бідні, які вірять у казочку, наприклад, про американську мрію і пошук щастя. А багаті – це прагматичні користувачі енергії і ресурсів, які вони за грошові фантики відібрали у тепер вже справді бідних.
Мета сучасного капіталізму – відділити людину від джерел:
від джерела їжі (відібрати з власності землю і заставити на орендованій ділянці щороку сіяти гібридне насіння, а самій харчуватися з супермаркета);
від джерела енергії (поставити всіх на лічильник) [2];
від джерела ресурсів (комодифікація сировини і їжі);
від джерела родинних зв’язків (виховувати дітей під опікою бейбі-сіттерів та інших доглядальників, бо батьки вкалують на трьох роботах і ввечері втомлюються, а також під впливом повсюдної реклами, щоби з цих дітей виростали слухняні споживачі; подібним чином тоталітарні режими виховують молоде покоління як гвинтиків системи);
від джерела правдивої інформації (зомбоящик).
Індивіда загортають у комфортний кокон, де йому, до пори до часу, все приносять на тарілочці, поки він справно віддає за безцінь свої ресурси і здоров’я.
Люди не здатні власноруч зав’язати шнурівки на черевику чи зварити картоплю. Люди не пам’ятають своїх родичів далі третього коліна. Люди втратили знання про походження предметів, якими вони щодня користуються. Ба більше, їх це вже й перестало цікавити. Як секс у певному віці. Бо їм і так комфортно. Фуд-порно. Мета-світ. Цивілізація як комфорт. Прогрес як інфантильність.
Тобто треба сприймати пропозиції антизростання не з погляду політичної ідеології (капіталізм чи комунізм), а радше з погляду цивілізаційного. Чим стала так звана сучасна цивілізованість? Це повна безпорадність, залежність і вразливість до маніпуляцій. Інволюція замість еволюції.
Відтак, щоб зруйнувати цю самовбивчу економічну систему, не обов’язково наслідувати більшовиків, відбираючи гроші в багатих і випорожнюючись у вази в Ермітажі. Достатньо повернути собі джерела чистого повітря, питної води, органічної їжі, відновлювальної енергії і ресурсів. І сукати дулі багатим. Хай дихають, п’ють і їдять свої вже нікому не потрібні гроші.
У цьому суть поняття грошей. Настав час перейти від цінування грошей як замінника всього до цінування конкретних речей і точно знати, котрих саме. Бо скоро настане світ, коли цінування всього стане неможливим, бо значна частина отого всього буде знищена. Це міркування має на меті допомогти нам позбутися наркотичної залежности від грошей. Варто витрачати гроші на важливі речі, а не гарувати все життя заради грошей.
Принцип: "Я можу це собі дозволити!" не працює в умовах обмежених фізичних параметрів і ресурсів. Гроші – це конвенція, це умовність, яку придумали люди. Гроші не зможуть купити те, чого не буде. Під час Голодомору люди віддавали діаманти за буханку хліба, за ковток повітря…
У цьому суть переоцінки всіх цінностей. Неможливо все монетизувати.
[1] З иншого боку, сучасна наука хронічно страждає на невиправдану зацикленість на точності даних (іноді це робиться навмисне, щоб відтермінувати контрдії опонентів). Тобто діє за принципом: "А доведіть!", коли в цьому вже немає жодного сенсу, бо втрачено дорогоцінний час. Це все одно, що прискіпливо вимагати переконливих математичних моделей проникнення вогню крізь солому, коли вже й сліпому видно, що хату охопило шалене полум’я; вперто ігнорувати успішні приклади народних методів лікування корінних народів на тій лише підставі, що шамани не закінчили Гарвард; заставити тисячі науковців з усіх земель писати кліматичні доповіді ООН, щоб біофізично довести і так очевидний факт антропогенного впливу на довкілля. Поки будуть ретельно вивчати, писати й доводити, то всі вже загинуть.
[2] Кілька років тому недосвідчений працівник місії МВФ у Монголії промовився: він страшенно обурився, що мешканці цієї країни, які переважно належать до кочових племен, не бажають жити у спеціяльно збудованих для них стаціонарних будівлях, щоб регулярно платити по лічильнику за різні комунальні послуги до кінця життя за себе, своїх дітей і внуків.
***
ЗМІСТ
Вступ
Частина І - Світ
Частина ІІ – Україна
Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина
Частина ІІІ - Прогнози
2100-
НАШІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ:
поза сферою Дайсона
