Олександр Александрович, Цензор.нет, жовтень 2022

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Цей розділ не менш важливий за розповідь про економіку, тому що він не лише описує проблему, але й містить зерна її вирішення і дає надію на спасіння людства. Врешті-решт, на відміну від грошей, золота чи акцій Apple, без їжі довго не проживеш. Коли чуємо в новинах про сільське господарство, то зазвичай йдеться про те, як важко вирощувати їжу в умовах кліматичних змін, зокрема посух, пожеж, повеней. На жаль, дуже рідко доводиться чути чесний аналіз того, що сільське господарство самé є однією з головних причин екстремальних кліматичних явищ, деградації ґрунтів і поганих врожаїв.

Але це ще півбіди, бо як виявилося, решту дві третини ми знищимо протягом наступних 60 років. Що ж такого змінилося останнім часом, що дає нам таку швидку і сумну перспективу? Це сучасний індустріальний хімічний, прости Господи, агробізнес.

Головний аргумент хімічного сільського господарства викладено спрощено і назовні доволі привабливо:

Раніше на полях не було хімії, бо жило 2 мільярди людей. Сьогодні людей майже 8 мільярдів, їх неможливо прогодувати органічно, тому хімія – єдиний вихід. Сідайте у трактора чи іншу машинерію, щоб не вкалувати раком із лопатою; додавайте хімічні добрива, щоб отримати більший врожай; бризкайте біоцидами, щоби знищити різноманітних шкідників, - і буде вам щастя! Особливо легко тим фермерам, в яких монокультури ростуть стрункими рядами до самого горизонту без жодного бур’янчика чи польової мишки. Три рази за рік прогнав по полю: посіяв, покропив і зібрав. Ото кайф!

Щоби спростувати цей міт і всесвітній обман, почнемо здалеку, але подорож буде дуже цікавою.

Як взагалі з’явилося життя на Землі? Під життям маємо на увазі не тільки людину, але весь органічний світ, флору і фавну. Приблизно 3,7 мільярда років тому у світовому океяні приємно булькала водяна юшка, в якій були розчинені неорганічні сполуки: всілякі катіони з аніонами, солі, луги, кислоти та инші неживі мешканці. З часом вони перемішувалися й ускладнювалися, аж поки не утворилися олійно-білкові згустки, які за законами біофізики прагнули що-небудь вхопити, оповити і затримати в собі. Відіграючи роль своєрідних мембран, вони стали бар’єром між тим, що у них всередині, і тим, що назовні. Завдяки різниці електричних потенціялів почався селективний обмін речовинами: всередину засмоктувалися поживні (з погляду цієї протоклітини) складники, назовні виштовхувалися помилково заковтнуті токсини, а також відходи після перетравлення отих поживчиків. Ось цей первісний метаболізм і став народженням життя, як ми його знаємо і позначаємо. Звісно, за ці кілька мільярдів років біосфера розвинулася до дуже складного і розмаїтого організму, але принцип залишився незмінним: все живе споживає певну кількість матерії й енергії і виділяє певну кількість відходів. Це однаково справедливо для найпростіших, рослин і тварин. Пам’ятаємо також, що метаболізм біосфери долає ентропію.

Тепер придивімося пильніше до того, як функціонують рослини. Багато читачів непогано обізнані з тим, щó їм потрібно для росту – це сонячна енергія, вуглекислий газ, ґрунт, вода. Але це лише частина правди. Бо мало хто розуміє, що далі з цими інгредієнтами відбувається. Насправді рослини можуть проходити через п’ять стадій розвитку. Оті згадані первісні складники спочатку конвертуються у прості цукри. Цей процес зветься фотосинтез, де фото – це фотони сонячної енергії, а синтез – це напівтаємничий і майже божественний процес трансформації невидимих фотонів, газу і вологи у дебелий стовбур велетенського дерева. Але рослина не дурна; частину цих простих цукрів вона спрямовує у власні корені, які у свою чергу через тисячі дрібних відростків діляться ними з велетенським підземним світом різноманітних грибків і мікробів. Саме останні і тільки вони здатні розкладати різноманітні сполуки в ґрунті і робити їх доступними рослинам в тому виді, в якому ті можуть їх засвоїти. Таким чином рослина отримує додаткові елементи з землі, які вона використовує, аби прості цукри синтезувати у складні карбогідрати. Частина з них іде в ріст, а частина знову спрямовується вниз. Черговий обмін речовин, зокрема за участю азоту, дозволяє рослині формувати білки. На четвертому рівні обміну рослина добуває олії. На п’ятому – флавоноїди і їм подібні.

Для економії часу опис метаболізму флори максимально спрощений, але суть зрозуміла. Які головні висновки можна з цього винести?

По-перше, як вже було відмічено, рослина бере потрібні для неї поживні речовини з землі не напряму, а за допомогою світу найпростіших. Оскільки тільки так вона здатна отримувати їх в доступній для себе формі. На третьому-п’ятому рівнях бактерії чи грибки приносять їй вже не іони неорганічних сполук, а готові амінокислоти, олії або флавоноїди, які органічно інкорпоруються в тіло рослини без зайвої трати енергії. Відтак, у вирощуванні їжі важливо не те, скільки загалом поживних речовин міститься в землі, а те, скільки з них є доступними для рослини, а їхня доступність можлива тільки завдяки мікробному біому.

Цікаве спостереження: тропічні ліси дуже буйні, хоча ростуть вони на ґрунті товщиною якихось нещасних 15-20 см. За рахунок чого? Якраз завдяки невтомній праці підземного царства мікробів і без втручання людини. І навпаки: навіть жирні чорноземи з часом виснажуються, якщо наполегливо й тупо вбивати в них мікрофлору.

По-друге, важливо знати, що проходячи вищезгадані 4-5 рівнів метаболізму, рослина відповідно посилює свою опірність до всіх видів шкідників або конкуруючих особин (бур’янів), до перепадів температур або нестабільного вологового режиму. На останньому рівні захисту її не здатна вхопити ніяка зараза. Науково засвідчено, що шкідники ніколи не нападають на здорові рослини, тільки на хворі і слабкі. Тому коли, наприклад, кажуть: "я не бризкав хімікатами і тому втратив п’яту частину врожаю", це означає, що втрачено апріорі хвору і тому непоживну для людини біомасу. За кілька років природна селекція збереже тільки здорові і корисні рослини, причому в достатніх для власного харчування і комерції обсягах.

По-третє, симбіоз рослин і мікробів сформувався протягом сотень мільйонів років, поставши тривким, філігранним і майже інтимним. Жоден людський витвір не здатний скопіювати цей еволюційний шлюб. Існує бездоганний біохімічний механізм їхньої безперервної комунікації. Щосекунди рослина точно знає, щó саме їй потрібно в даний конкретний момент: скільки цинку, магнію, сірки, фосфору чи марганцю. І саме стільки грибки чи бактерії приносять їй у своїх "лапках, мордочках і дзьобиках"; не менше, але й не більше. Бо в надлишку поживні речовини теж можуть стати токсичними. Наступної секунди її потреби можуть бути вже зовсім иншими, і радісні мікроби одразу знатимуть, які і скільки.

Ще два важливих аспекти росту рослин, які нещодавно були засвідчені наукою. Досі вважалося, що в результаті фотосинтезу вуглець переважно накопичується у надземній біомасі. Тому й виникла ідея вирощування дебелих однолітніх рослин і їхнє спалювання чи переробка на біогаз/біоетанол з подальшим закачуванням утвореного вуглекислого газу у геологічні породи. Однак останні наукові дані показують, що здатність кореневої системистабілізувати вуглець у ґрунті (а це і є головний спосіб боротьби з СО2 в атмосфері!) майже в 30 разів вища, ніж у надземної біомаси. Відтак, багатолітні насадження, особливо трави, набагато ліпше справляються із цим завданням. І не потрібно нічого спалювати і потім закачувати.

Друге відкриття полягає в тому, що поліваріянтні засадження, тобто максимальне біорозмаїття на вашому городі чи полі, дають вищі врожаї, ніж монокультури, і вони стійкіші до перепадів температур, посухи чи повені. Справа в тім, що між собою спілкуються не рослини, а їхній мікробний біом при коренях. У випадку монокультур біом однієї рослини розглядає біом сусідньої аналогічної рослини як конкурента; біоми змагаються за доступ до поживних речовин у ґрунті і тому знижують потенціял врожаю. Натомість розмаїтість культур створює для їхніх біомів платформу для співраці і взаємного обміну окремими речовинами. Крім того, наприклад, мікроби, які обслуговують посухостійкі рослини, можуть ними позичатися для захисту тих рослин, які не здатні настільки добре боротися з посухою. Отже, в результаті підвищується виживання всіх особин на ділянці.

А тепер подивіться, що пропонує сучасне сільське господарство: хімічні добрива у вигляді переважно водного розчину неорганічних сполук. Причому їхня "оптимальна" концентрація береться "зі стелі". Бо ми самі не знаємо і не можемо знати, скільки і чого треба давати в дану хвилину. Ну тому що сама рослина ж не бере участі у цьому спілкуванні. Так, вона до певної міри може споживати це пійло: калійну селітру, нітрати, фосфати. Все це "добро" пре у масу, що фермеру, мовляв, і треба: більше збере на вагу, більше заробить грошей.

Але добрива своїм агресивним неорганічним середовищем вбивають органічні мікроорганізми у ґрунті. Тому максимум, що бідна рослинка може вичавити з себе на таких харчах, - це складні вуглеводні і зовсім трішечки протеїнів. Які олії і флавоноїди?! Який імунітет?! Про що ви, звідкіля він візьметься?! Замучена хімдобривами стеблинка стає кволою і вразливою до бур’янів і шкідників. Ага! Ось вам гербіциди, пестициди, фунгіциди й інсектициди! Ласкаво просимо в наш "Прекрасний новий світ"! Раундап і ракові захворювання. Біоциди як різновид антибіотиків або нейротоксинів, які ми їмо щодня. Мертві бджоли на замовлення. Бінго для індустрії!

І ці негідники називають це прогресом? Повертаючи нас в океанічну неорганічну юшку замість відкаліброваного мільярдами років природного плину життя?

Глобальний 10-трильйонний агробізнес помножений на глобальний 20-трильйонний медичний бізнес.

Прекрасний бізнес-план!

Воно нам треба?

Про розорювання, зневоднення й ерозію ми вже згадували. Хімічне сільське господарство споживає 70% всієї води, яку люди використовують. Чому так багато? А тому що ґрунт з дуже бідною мікрофлорою не здатний тримати воду. Воно також дає 30% викидів парникових газів, особливо метану.

Щодо заробітку фермерів – спершу порахуйте, скільки вони тратять на техніку, дизель, добрива і біоциди. А передусім на насіння, переважно гібридне, тобто не репродуктивне. Мусять купляти щороку, відтак їхня щоденна їжа залежить від милости постачальників насіння. Так знищується суверенітет громадян над власною їжею.

Американський фермер по вуха в боргах, живе на банківські кредити. Пару неврожаїв монокультури – і він банкрут. В Індії дуже високий рівень самогубств серед малих фермерів з цієї ж причини. Сумнозвісна сільськогосподарська політика ЕС підтримує індустрію на плаву завдяки величезним субсидіям і дотаціям. Навіщо фінансувати те, що нас повільно вбиває?

Якщо по-народному – уявіть, що ви малий селянин на своїх кількох гектарах землі. Ніколи раніше не кропили, частина врожаю пропадала, але вам вистачало. Навіщо сьогодні раптом треба почати кропити? Щоби що? Вам же вистачає! Щоб годувати когось за тисячу кілометрів? Навіщо? Дайте їм в Африці чи в Азії такі самі кілька гектарів чистої небризканої землі, і вони так само самі себе прогодують без всілякої хімії. Ось і весь підсумок дискусії між хіміками і органіками. Малі фермерські господарства кількістю 600 мільйонів людей з землею до 2 га виробляють третину всієї їжі на планеті. Біл Гейтс просторікує про райдужні перспективи синтетичної яловичини та иншої їжі вирощеної в лабораторіях, але сам чомусь скупляє сотні тисяч гектарів найліпших родючих земель в США і Канаді…

Отже, що зробила сучасна агроіндустрія і її повія псевдонаука? Взяла здорову рослину з чудовою опірністю і багатою поживністю; попекла і затруїла її хімічними добривами; потім її вже ослаблену до шкідників побризкала біоцидами; і на виході в готовий продукт запхала купу консервантів, бо інакше він би зогнив або струх за тиждень. Дієтична поживність такої продукції мінімальна, але її вага максимальна. Ось вам квінтесенція сучасного сільського господарства. Крім того, як вже відмічалося, така хімічна агроіндустрія знищує ґрунти, вбиває біорозмаїття, призводить до затруєння і нестачі питної води і викидає 30% парникових газів.

Натомість регенеративне органічне сільське господарство відновлює ґрунти, фіксує вуглець, затримує воду а отже не потребує іриґації, заохочує біорозмаїття, відновлює екосистему, формує опір посухам, повеням і зміні клімату, виробляє поживнішу їжу, а отже сприяє здоров’ю людей і заощаджує кошти на охорону здоров’я, забезпечує працевлаштування великої кількости малих фермерів, дозволяє їм більше заробляти, економлячи на техніці, хімікатах, добривах і пальному. Як кажуть, відчуйте різницю! Єдиний "недолік" такого господарювання – корпорації втратять гроші і владу…

Передихнули? Тепер розглянемо тваринництво. Свійську худобу і птицю розводять так само, як монокультури в рослинництві: зосереджують тисячі голів в одному компактному місці, мовляв так ефективніше, займає меншу площу. Але чим їх годують? Пшениця, соя, кукурудза, які займають оті самі начебто зекономлені території, концентрати (рогатій худобі і свиням) або канцерогенні протеїнові порошки (курям). Причому злаки вирощені вище охарактеризованим способом, тобто хімічні і малопоживні. Жуйній худобі природою протипоказане зерно; її чотири шлунки нездатні його нормально перетравлювати. Крім того, ссавцям часто додають гормональні добавки, щоб швидко набирали вагу. Все це призводить до слабкого імунітету і частих хвороб нещасних тварин. Тому їм дають антибіотики.

Нарешті, утримання в закритих фермах або клітках, без природного випасу і майже без сонця, є ідеальним середовищем для розмноження різних паразитів, патогенних бактерій і вірусів, а "монокультурність" тварин часто веде до масового мору або навіть вимушеного знищення сотень тисяч особин (!), наприклад через пташиний грип або свинячу чуму. Відходи з таких промислових ферм завдають серйозної шкоди довкіллю.

А нам нахабно забивають баки, що корови пердять метаном… А люди не пердять? А 60 мільйонів тільки бізонів тільки в Північній Америці двісті років тому не перділи? А 300 мільйонів корів у сучасній Індії? Що ви мелете? Циніки проти ідіотів. "Коні не винні", - казав незабутній Михайло Коцюбинський. Винні жадібні агробарони і міжнародні корпорації, яким начхати на здоров’я тварин і людей. Утримуйте худобу на чистому пасовиську під відкритим небом і сонцем, і не матимете ніяких проблем з метаном, ані з ветеринарними хворобами. Наука з’ясувала, що в таких цілком природних умовах розвиваються метанофаги, які якраз і нейтралізують випаровування метану. Так завжди було тисячоліттями, допоки сучасна псевдонаука не спотворила цей природний локальний кругообіг.

Подібна штучна ситуація з розведенням риби; її теж годують не ряскою чи хробаками, а бозна чим. Промисловий корм для лосося і форелі містить канцерогени й інші шкідливі складники. А розхваленої Омеги-3 у них немає ні грама, бо ця ненасичена жирна кислота первинно міститься не в рибі і не у вівцях, а в планктоні і траві, котрої ті ніколи в житті і не нюхали, якщо їх вирощували хімічним способом. До речі, це пояснює, чому старий витриманий прошуто смакує наче таранька, а дикий тунець наче курка. Ось де справжній природний Омега-3!

Не дивно, що коли люди харчуються кволими рослинами і хворими тваринами, то з часом і самі стають кволими і хворими. Тут є пряма залежність.

В межах одного господарства на одній території обов’язково мусять поєднуватися рослинництво і тваринництво, а риба ловитися дикою в місцевому чистому ставку або річці. Ротація паші, сіножаті, ниви і овочевих грядок запобігає виїданню трав’яного покриву й ерозії ґрунту. Гній від тварин використовується в приготуванні компосту. Таке природне добриво – єдине, яке допускається. Біорозмаїття в межах одного господарства підвищує колективну опірність хворобам і шкідникам, а також слугує гарантією достатку, бо неврожай чи падіж одного виду не призведе до продуктової і фінансової катастрофи. Власне так воно переважно і було всюди у світі ще 80 років тому.

Сільське господарство повинне стати переважно локалізованим, тобто коли його продукція продається на місцевому ринку. Ідеяльний варіянт – кластери фермерських господарств довкола міст, щоби їх прогодувати. Глобальні транспортні ланцюжки – це значні додаткові викиди парникових газів, яких можна і треба уникати. Вже мовчимо про сумнівну поживну якість і хімічний склад цих заморських бананів і авокадо. У місцевого виробника значно легше перевірити, в яких умовах вирощується його продукція.

Крім того, як ми пересвідчилися під час війни рф проти України, сучасна система глобального сільського господарства повністю себе дискредитувала, бо примха одного диктатора призвела до паралічу логістичних зв’язків і до всесвітнього голоду. Якби їжа вирощувалася і споживалася переважно локально, ця проблема взагалі не виникла б.

Наостанок кілька слів про ГМО. Про них вийшли декілька свіжих наукових праць, які містять дані про лабораторні дослідження і пройшли всі рівні рецензії своїх вчених колег. Там надані дуже детальні й обґрунтовані спростування типових тверджень ГМОшної індустрії: про принципові відмінності модифікованої продукції від звичайної на молекулярному рівні, про різницю між традиційною селекцією і генною інженерією, про вплив ГМО на людський організм. Ось такі праці треба перекладати, аналізувати і на їхній основі виписувати національне законодавство у цій сфері, а не йти на поводі в індустрії, яка обіцяє інвестиції за рахунок нашого здоров’я.

Серед важливих висновків варто нагадати:

Перші ГМО культури почали створювати з прицілом на те, щоб вони витримували дію агресивного гербіциду, відомого під назвою Раундап. Обидва товари виготовляє одна компанія (Баєр/Монсанто), тому це їй комерційно вигідно. Тобто довкола знищується все живе, залишаючи тільки незворушні ряди генно модифікованої рослини. Відповідно, цей гербіцид (активна речовина - гліфосат) переходить в нашу їжу і в наш організм. Компанія вже виплатила 10 мільярдів доларів за судовими позовами людей, які захворіли на рак лімфатичної системи; суд прийняв наукові докази зв’язку цієї страшної хвороби з дією гліфосату. Підтверджено, що ряд складників гліфосату не лише вбивають людську мікрофлору і сприяють бурхливому розвитку патогенів, але й здатні вбудовуватися в наш кишківник, стаючи постійним джерелом токсинів. Саме так ГМО рослина бореться проти шкідників, але переносити цю функцію в людський організм самогубно.

Генно модифіковані організми скорочують біорозмаїття, запилюючи і витісняючи локальні рослини. Така інвазія на чужі поля часто проводиться навмисне представниками компанії, щоби потім фермери були змушені переходити на їхнє модифіковане насіння або платити великі штрафи.

Найголовніший аргумент противників ГМО продукції: а навіщо вона нам взагалі потрібна, якщо традиційне нехімічне сільське господарство може забезпечити людство всіма необхідними харчами? Індійський штат Сікім з 2003 року перейшов на повністю органічне сільське господарство і горя не знає. Вирощеної їжі вистачає і його мешканцям, і на експорт. 28% сільськогосподарських земель Австрії залучені сьогодні під органіку, ця цифра має зрости до 50% до 2030 року. Вище керівництво ФРН раптом заговорило, що в контексті інтеграції України до ЕС нам треба розвивати органічне сільське господарство. Може, вони щось знають?..

***
 

ЗМІСТ

Передмова

Вступ

Частина І - Світ

Екзистенційні виклики людству

Зміни клімату

Надужиток і Нестача

Наука і Псевдонаука

Енергія, Матерія і Ентропія

Економіка і Гроші

Технології

Сільське господарство

Харчування

Здоров’я

Політичний устрій

Право

Релігія

Засоби Масової Інформації

Геополітика

Частина ІІ – Україна

Історія

Мова

Війна

Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина

Частина ІІІ - Прогнози

До 2030 року

2030-2050

2050-2070

2070-2100

2100-

Професійно про майбутнє