УКРАЇНА У НАСТУПНІ СТО РОКІВ. ГЕОПОЛІТИКА

Олександр Александрович, Цензор.нет, листопад 2022

 

ГЕОПОЛІТИКА

 

Прийдешні десятиліття характеризуватимуть дві ключові взаємно суперечливі тенденції: 

 

З одного боку, прагнення країн максимально співпрацювати, щоби врятувати вселюдство, а отже й конкретно себе від кліматичних та инших потрясінь. 
 

З иншого боку, намагання порятувати власний народ, регіон, місто, село, родину, індивідуума, якщо міжнародна співпраця не допоможе і все почне накриватися вселенським мідним тазом. 
 

Головна боротьба розгорнеться за ресурси: наразі переважно за фінансові, енергетичні, мінеральні й технологічні, але дедалі більше за водні, повітряні, земельні і продовольчі, а також за території, придатні для життя. 
 

У цьому буде суть геополітики в наступні сто років. 
 

Через екстремальні погодні явища життєвий простір землян невмолимо зіщулюватиметься як шагренева шкіра – ця метафора якнайліпше пасує до цивілізації, яка в гонитві за матеріяльним втрачає душу і власне існування. Якщо поглянути на всю планету, то простіше назвати ті ділянки, які залишаться більш-менш придатними для життя десь через півстоліття а то й раніше: Канада з Аляскою, Гренландія, Північна й Центрально-Східна Европа, велетенські простори нинішньої РФ (крім хіба крайньої південної смуги), найвищі гірські масиви Азії (завдяки запасам прісної води), Нова Зеландія, Тасманія, Південь Південної Америки, Антарктида. І все. Для індусів та індонезійців, арабів і африканців, латиноамериканців настануть дуже важкі часи. Частині з них доведеться або разом з китайцями переселятися до Сибіру, або обживати Антарктиду, яка на той час втратить значну частину свого льодового покриття. Багатомільйонні маси кліматичних мігрантів відкриють нову еру колонізації. 
 

Аргумент про заселення північної Евразії нам слід активно використовувати у спілкуванні з усім світом, адже це один зі шляхів порятунку народів, тому в інтересах багатьох знищити московських правителів. 
 

США окупують Канаду – ну тобто вони знайдуть якийсь спільний модус вівенді, наприклад створивши союзну державу. Приблизно тільки північна чверть території США залишиться густо заселеною. Все, що далі на південь, почне регулярно штурмувати північні форпости. 
 

Прийдешні десятиліття знаменують вже остаточний кінець глобалізації, передусім у сенсі торговельних зв’язків. Безперечно, з погляду міграційних процесів або віртуального світу глобалізація буде ще й яка! У наступних 20-25 років Захід, завдяки поширюваним ним же режимам вільної торгівлі, повичавлює з третього світу останні ресурси й повивозить туди все своє сміття, після чого захлопнеться у своїх европах і північних америках, наглухо задраївши люки від натовпів знедолених і зголоднілих. 
 

Всередині нашого континенту умовний водорозділ пройде по широті Альп, бо нижче від них утвориться смуга пустель. Усе Середземномор’я буде стукатися в двері північних сусідів, апелюючи до спільних цінностей і прав людини. В найліпшому випадку, тобто якщо мудрість і милість переможуть, у верхній частині континенту, за взаємною згодою, постануть анклави у вигляді міні-іспанії, міні-греції, мікро-чорногорії, нано-мальти і т.д., щоби бодай формально зберегти розмаїття народів і культур. Швейцарія добровільно-примусово розпадеться, її частини органічно увіллються до Австрії, Німеччини, Франції й Італії. Ці країни значною мірою контролюватимуть залишки прісної води у центрі континенту. Берлін і Париж прагнутимуть "призначити" Південь і Схід Европи відповідальними за прийом і сортування нещасних сородичів-мігрантів.

 

Британці будуть раді, що свого часу вийшли з ЕС, щоби тепер не ділитися з континентальними невдахами своїми більш-менш збереженими природними ресурсами. З цієї ж причини Скандинавія теж поступово дистанціюється, зберігши свій економічний і безпековий Північний союз.

 

Формально для гучного розпаду Евросоюзу чи НАТО не буде особливої потреби, і вони ще якийсь час продовжать своє існування у менш концентрованому виді, тобто у вигляді багатьох концентричних кіл різношвидкісної інтеграції. Коли Україна увійде в ЕС, з неї тимчасово викинуть Угорщину, яка на той час уже всіх реально дістане своїм ірредентизмом і ординськими замашками. Коли Україна стане членом НАТО, з нього вийде Туреччина, щоби розв’язати собі руки для поширення пантюркізму на терени Центральної Азії, де вона зіштовхнеться з Китаєм.

 

Тим часом Індія, Китай, Пакистан та инші країни довкола них вже невдовзі розпочнуть велику війну за доступ до прісної води Памиру, Тибету, Тянь-Шаню, Гималаїв. Тут можливі різні комбінації; переможуть ті, в кого більше людей буде кинуто в цю страшну м’ясорубку. Всередині самої Індії, з огляду на строкату етнічну, релігійну і кастову систему, ймовірно запалає громадянська війна. Так чи инакше, рештки населення цього регіону по усі боки зосередяться у підніжжя і на схилах гір і на гірських плато; Китай розтягнеться вздовж своєї Західної частини і вгору, поглинаючи на шляху таджиків, киргизів, монголів і Забайкалля.

 

Саме через очікувані й неминучі кліматичні зміни для Піднебесної не настільки вже й цікавим є Тайвань і взагалі вся Південно-Східна Азія. Толку з неї, коли там неможливо буде жити. Якщо Тайбей і буде захоплений, то в найближчі 5 років, просто для галочки і зміцнення внутрішньополітичних позицій комуністичної партії Китаю, а також для захоплення потужностей з виробництва мікрочіпів; далі цікавитися ним втрачає сенс. З цієї ж причини Китаю набагато вигідніша поразка і розпад РФ, бо він з цього матиме набагато більший зиск у вигляді майже безмежних для обживання земель. Саме ці міркування визначатимуть геополітичний трикутник Вашингтон-Пекін-Москва, а не умовидні політологічні здогадки про те, хто з ким об’єднається проти кого в даний конкретний момент.

 

Крім того, у найближчі 20-30 років триватиме стара боротьба двох ціннісних ідеологічних систем – капіталізму і тоталітаризму; найяскравішими представниками останнього є комуністичний Китай і кримінальна Росія. Ця боротьба вже розпочалася з оголошення доктрини Байдена з одного боку і гучної заявки Китаю на власну "найкращу демократію, яка переможе західну" з другого, а також анонсу ним відродження біполярного світу. Всім иншим доведеться або примкнути до одного з двох таборів, або відроджувати Рух Неприєднання. Тобто несміливо народжена багатополярність у світовій політиці насправді затримається не надовго. Звісно, нинішня Росія дуже далека від ідеялів радянського соціялізму, КНР імітує діяльність вільного ринку, а Індія, Бразилія чи Туреччина мають своє особливе розуміння демократії й амбіції грати власну скрипку. Тому між білим і чорним, безумовно, спостерігаємо 200 відтінків сірого. Але загальна диспозиція все-таки будується на сино-американській біполярності.

 

Разом з тим, на відміну від часів "холодної війни", цього разу когорта так званих демократій західного типу (до яких належать географічно дуже різні країни) значно переважає китайсько-совкове стійло. Свідченням цьому стали відновлені саміти демократій за лідерства США за участю 111 країн, а також різнопланові альянси, які не обмежуються НАТО та ЕС. Натомість КНР і РФ мають серед стійких союзників максимум з десяток инших авторитарних держав. Решта наразі роблять вигляд, що їх ця боротьба мало стосується.

 

Неминуче тимчасове повернення до біполярности є наслідком агресивних дій спершу Москви, а віднедавна і Пекіна, які не просто напали або погрожують сусідам, а й зазіхають на західні ліберальні цінності, намагаючись гібридними методами розхитати і знищити Захід зсередини.

 

На тлі пандемій і природних катаклізмів, загальносвітових економічних проблем, фрагментації ринків і безпеки, реваншизму Москви і Пекіна, геополітичного ускладнення світу, евроатлантична спільнота нарешті (нарешті, Карл!) усвідомила, що для власного виживання їй конче необхідно довести, що сáме її ціннісна система є найліпшою, що сáме вона здатна здолати вищеперелічені виклики, вижити і "вийти на новий рівень". Тому процес ідеологічного суперництва запущений однозначно і безповоротно, який впливатиме на всі инші сфери. Причому з боку умовного Заходу йдеться про вміння вирішувати складні сучасні проблеми і саме цим демонструвати свою вищість, тоді як для авторитарників головна мета полягає просто у знищенні Заходу, бо вони розуміють, що їхні горе-системи ці колосальні проблеми не здолають. Иншими словами, перший табір намагається стрибнути вище своєї голови, а другий табір прагне опустити супротивників до свого багнюцького рівня.

 

Видається, що колективний Захід врешті і вкотре переможе. Чому? Тому що Китай і Росія вибрали для свого світоглядного устрою і державної системи найгіршу можливу комбінацію – тоталітарний політичний режим і кальку з ліберальної економіки. Вони зазнають поразки через зовнішню ізоляцію і вибух зсередини. Московія впаде раніше. Китай врятується завдяки розширенню "життєвого простору".

 

Але й перемога Заходу буде пірровою, якщо він не наважиться підважити фундамент неоліберальної економіки, що значно би поліпшило його демократію. А він навряд чи наважиться, принаймні в осяжному майбутньому. Допоки триватиме боротьба двох систем, Захід не може собі дозволити публічно визнати, що в його системі існує серйозний ґандж, бо тоді він різко втратить авторитет і може зазнати поразки.

 

Отже, ми вже невдовзі станемо свідками карколомних перегонів, сповнених шалених цейтнотів і безвихідних цуґцванґів: Вашингтону і Брюселю потрібно в той чи инший спосіб якнайшвидше нейтралізувати Москву і Пекін (економічними або обмеженими воєнними важелями), перш ніж вони реально візьмуться за реформування власної системи і за боротьбу проти екзистенційних викликів людству. І все це треба встигнути вже ледь не до 2030, максимум 2040 року (ну бо ж викиди парникових газів, енергетичний колапс, продовольча криза і далі за довгим списком).

 

Якщо відкинути божевільний варіянт повномасштабного воєнного зіткнення, залишається єдиний спосіб: максимально можлива ізоляція, економічна, енергетична, фінансова, технологічна та інформаційна блокада. А для цього має бути власна автономність.

 

Буде створено кібер-НАТО, тобто окремий глобальний інформаційний простір для демократій, доступу до якого не матимуть всі инші.

 

З росією у Заходу "дікаплінг" вже багато в чому здійснився; дев’ять років війни минули не марно. Питома вага вугілля, нафти й газу в енергетичному балансі країн все-таки поволі зменшується на користь відновлювальних джерел, а агресивна поведінка Кремля вже дала старт доконечному енергетичному від’єднанню від неадекватного сусіда.

 

Є вже перші ознаки, що подібний сценарій очікує і на Китай. Але враховуючи його нинішню силу і колосальний запас міцности, його занепад триватиме значно довше. На жаль, Захід припуститься щодо Пекіна такої ж помилки, котрої припустився щодо Москви. Він до останнього розглядатиме Піднебесну як цивілізованого суперника, з яким вигідно вести бізнес, а натомість отримає ще страшніші звірства східного дракона. Оптимальним варіянтом для Заходу було би Росію розвалити і подрібнити, а в Пекіні до влади привести людей з Тайваню, попередньо відсікши Тибет і уйгурів. Але не факт, що саме такий сценарій буде реалізовано.

 

ООН як організація збережеться, але в дуже обрізаному вигляді, радше як джерело багатодисциплінарної довідково-аналітичної і прогностичної інформації. Ключові рішення у сфері міжнародної безпеки та економіки будуть ухвалюватися Великою Двадцяткою (це число умовне), членом якої наприкінці 2040-х років стане й оновлена Україна.

 

Підсумовуючи цей розділ, напрошується висновок, що евроатлантична спільнота чудово усвідомлює, наскільки важкі часи чекають на планету. Вона хоче зберегти передусім себе; допомагати иншим – вже як вийде. Тому на своїй території Захід все зробить по максимуму: впровадить найвищі екологічні і соціяльні стандарти, а також прагнутиме оточити себе дружніми межовими народами, щоб відгородитися від кліматичних мігрантів. Українцям важливо, щоби нас включили в цю спільноту. З наданням Україні статусу кандидата на членство в ЕС можна припустити, що цей процес включення запущений.

 

Детальніше геополітичні змагання будуть описані в розділах з прогнозами розвитку ситуації в межах конкретних часових періодів.

 

* Приємно усвідомлювати, що первинним поштовхом до створення клубу світових демократій стала українська Помаранчева революція 2004 року.

***
 

ЗМІСТ

 

Передмова

 

Вступ

 

Частина І - Світ

 

Екзистенційні виклики людству

Зміни клімату

Надужиток і Нестача

Наука і Псевдонаука

Енергія, Матерія і Ентропія

Економіка і Гроші

Технології

Сільське господарство

Харчування

Здоров’я

Політичний устрій

Право

Релігія

Засоби Масової Інформації

Геополітика

 

Частина ІІ – Україна

 

Історія

Мова

Війна

Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина

 

Частина ІІІ - Прогнози

 

До 2030 року

2030-2050

2050-2070

2070-2100

2100-

В КОШИКУ
Товарів
на суму 0 грн.
Переглянути
КОШИК
0 товарів

НАШІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ:
поза сферою Дайсона

СУМА ЗНАНЬ ТА ТЕХНОЛОГІЙ
Джеймс Брейнер, Spanish Journalism Society Тези виступу професора з Унівеситету Наварри на міжнародній конференції в Малазі, про новітні тенденції світової журналістики. 1. Видавці новин звертаються до користувачів і перестають розглядати рекламодавців та інвесторів як основне джерело фінансування. Бізнес-модель, при якій фінансування медіа приходить від рекламодавців, віджила свій вік і майже мертва. Автоматична купівля і продаж реклами контролюється монополіями Google і Facebook, що мають кращий доступ до даних про аудиторію медіа, ніж самі ці видання. Видавці не можуть конкурувати з таким домінуванням програмування і таргетингової реклами. Прийшов час спалити кораблі і не озиратися назад. 2. Серед потоків низькоякісного контенту, дезінформації, клікбейта і фейкових новин вартість новинних організації буде залежати від того, наскільки їй довіряє аудиторія. Новинним медіа необхідно зміцнювати довіру і організовувати безпосередню взаємодію з аудиторією, слухати аудиторію, дотримуватися принципів прозорості та відкрито ділитися інформацією про власників і інвесторів, інші джерела фінансування і про те, на що редакція витрачає отримані гроші. І - найголовніше - проводити журналістські розслідування, що сприяють підзвітності та змушують політиків і бізнесменів відповідати за свої слова і дії. #читати
Відомий двічі-лауреат Нобелівської премії з фізики Річард Фейнман усвідомив різницю між “знанням чогось” і “знанням назви чогось”, це й стало однією з головних причин його успіху. Головне у навчанні — не час, який ви виділяєте на нього, а спосіб. Фейнман прийшов до формули навчання, яка дозволила йому розуміти речі краще за інших. Ця формула отримала назву “метод Фейнмана”, і саме вона допомагає вивчати будь-який предмет глибше та швидше. Тема, предмет чи поняття, які б ви хотіли вивчити, не мають значення. Вчити фізику за Фейнманом це перш за все спосіб мислення та синтезу. "Метод Фейнмана" працює всюди, і дуже простий для виконання. Це не лише чудовий метод навчання, але й шлях до зовсім іншого способу мислення. Тож в чому полягає "метод Фейнмана"? Виявляється, потрібно зробити всього 4 простих кроки. #читати
Бернард ШОУ – найуславленіший (після Шекспіра) англійський драматург та видатний публіцист, ірландець. При отриманні Нобелівської премії він назвав цю подію «знаком вдяки за те полегшення, яке він подарував світу, нічого не надрукувавши в цьому році». Він, як ніхто інший, вмів ідеально єднати гумор і глибокі спостереження, а його влучні і точні цитати стали класикою на всі часи. Саме Шоу разом із Г. Ібсеном і А. Чеховим був «батьком» гостросоціальної, інтелектуальної драми, «драми ідей». Продовжуючи на новій основі традиції ібсенівського театру, Б. Шоу створив неповторно своєрідну драматургічну систему. Отримав премію «Оскар» 1939 за кращий адаптивний сценарій «Пігмаліон». Досить дивно й прикро виглядає історія, як такого проникливого чоловіка перехитрив Сталін а він відтак своєю лекцією обдурив світ. В 1931 році Б.Шоу побував в СРСР з метою пересвідчитися про голод та репресії (як ірландець він розумів і те й інше після британського голодомору Ірландії в 1845-1849). Але його лекція про успіхи СРСР, якісь дрібні проблеми з політв'язнями та відповідь на питання про голод: "Помилуйте. Коли я приїхав у Радянський Союз, я з'їв найситніший обід в моєму житті", лиш підтверджує приказку "На кожного мудреця достатньо простоти". "Шоу" для Шоу було вдале... На українській сцені вперше ставив п'єси Бернарда Шоу пан Лесь Курбас у «Молодому театрі» («Кандіда», 1918) й Театрі ім. Т. Шевченка («Учень диявола», 1922); пізніше в Театрі ім. І. Франка були виставлені «Свята Йоанна» (1924) й «Учень диявола» (1948). #читати