УКРАЇНА У НАСТУПНІ СТО РОКІВ. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Олександр Александрович, Цензор.нет, листопад 2022
ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Якщо прийняти з довірою тезу про те, що мова і спілкування відіграють важливу роль у розвитку людської цивілізації, то цілком слушним є і твердження про визначальний вплив у суспільстві засобів масової інформації, а в часи світу постправди – і засобів масової дезинформації. На цю тему існує величезна кількість навчального і повчального матеріялу, тому зупинемося лише на декількох аспектах діяльности ЗМІ і, ширше, функціонування інформаційного простору, які безпосередньо заторкують політичний дискурс, громадянське суспільство і національну безпеку.
Всі чули про важливість критичного мислення в оцінці споживаної інформації. Мовляв, якщо конкретна особа або суспільство в цілому виховані і навчені цьому критичному мисленню, то ними не можливо маніпулювати. Відтак, у демократіях не потрібно обмежувати інформаційні потоки і наративи, розумні люди самі розберуться…
…Ні, не розберуться, навіть з чотирма вищими освітами. Інколи освічену особу навіть легше обдурити якраз тому, що вона вважає, що завдяки своїй освіченості її обдурити неможливо. На жаль, правило Гебельса працює: те, що людина чує найчастіше, з часом починає сприйматися нею як істина; особливо це стосується подій поза межами її безпосереднього оточення, коли неможливо перевірити достовірність емпіричним способом.
Наприклад, істинність твердження про зростання цін в Україні ми ще можемо перевірити сходивши до магазину (і то не факт, що наші висновки будуть адекватними), а вже судити про ціни в иншому куточку планети ми будемо по тих публікаціях, які першими потраплять нам на очі, бо нас це взагалі не хвилює. Відтак, нічого дивного, що іноземці теж судять про події в Україні на основі повідомлень своїх ЗМІ; а що ті напишуть, залежить від мільйонів обставин, які від нас мало залежать.
Крім того, навіть всередині однієї країни з цілком плюралістичною палітрою джерел інформації можуть спостерігатися масові викривлення реальности. Чому так? Бо в останні пару десятиліть, через деструктивний вплив соціяльних мереж, громадяни перебувають у своїх відокремлених комфортних інформаційних бульбашках. Люди живуть поруч, але в паралельних інформаційних світах, які можуть ніколи не перетинатися. Це дуже небезпечно для соціяльної злагоди і громадянської згуртованости, розмиваючи національні орієнтири й підточуючи державні стрижні.
Відтак, в усіх демократичних суспільствах – і Україна цьому не виняток – найважчим завданням інформаційної політики було знайти й утримувати "золоту середину" між свободою слова та зловмисними неправдивими наративами, різновидом яких є інформаційно-психологічні операції.
Кому, як не українцям, було вкрай прикро і болісно від 2014 року, коли европейці нас не чули й не вірили, що з росією може бути все настільки погано. Коли ми благали і волали, що потрібно заборонити ворожі медійні рупори, бо вони віщають не новини і факти, а суміш брехні, напівбрехні, напівправди і правди, що разом і складає суть пропаганди. Нам відповідали, що ми не об’єктивні, бо живемо поруч з неадекватним сусідом. Більш дурної відповіді годі очікувати, адже саме через те, що ми живемо поруч, ми і знаємо цього сусіду найліпше. Але ще довгий час "священна корова" свободи ЗМІ дозволяла кремлю розкидати свої ядучі фейки.
Аж раптом – о диво! – Европа прозріла й почала закривати московські видання й телеканали. А як же свобода слова? Вже муляє? Нарешті послухали Юрія Бєзмєнова і схаменулися?
Цей безцінний досвід підводить нас до ряду важливих висновків і рекомендацій:
Звісно, вищенаведені тези не є вичерпними, ані безгрішними. Загалом можна погодитися, що норми і принципи чесної журналістики, закладені в документах Ради Европи, є достатньо продуманими. Серйозне коригування інформаційної політики потрібне лише тоді, коли маємо справу зі зловмисниками, які використовують ці демократичні принципи для підриву самих демократій. Всі европейці повинні спільно створити надійні запобіжники для подібних діянь і не боятися суворо за них карати. Загальний принцип повинен полягати в тому, що на "зловмисника-рецидивіста" не повинні поширюватися демократичні правила свободи слова. Йому не можна потурати. Його не можна захищати на основі тих самих демократичних процедур, які застосовуються у цивілізованому співтоваристві.
При цьому робота з підвищення медіаграмотности населення і формування критичного мислення зі шкільної лави залишається абсолютно слушною і необхідною.
* Юрій Бєзмєнов – працівник КДБ СРСР 1960/70-х років, працював під прикриттям журналістської діяльности, очолював підрозділ інформаційно-психологічних операцій, розробляючи так звані "актівниє мєропріятія". Пізніше втік на Захід, де публічно пояснював і викривав суть своєї кдбістської роботи. Йому не вірили(!)… Гібридні методи Москви з того часу мало змінилися.
***
ЗМІСТ
Вступ
Частина І - Світ
Частина ІІ – Україна
Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина
Частина ІІІ - Прогнози
2100-
НАШІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ:
поза сферою Дайсона
