УКРАЇНА У НАСТУПНІ СТО РОКІВ. ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ
Олександр Александрович, Цензор.нет, листопад 2022
ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ
Слід бути дуже обережним у виборі термінології, бо існує безліч класифікацій так званого соціо-політичного ладу, суспільно-політичного устрою, політико-економічних систем, соціяльно-економічних систем, державного устрою, які між собою дуже різняться і збивають з пантелику. Наприклад, та типологія, до якої ми звикли – первісно-общинний лад, рабовласництво, феодалізм, капіталізм і комунізм – існує виключно на сторінках Карла Маркса і його послідовників. Вона ігнорує десятки відтінків поміж ними, максимум додаючи розмежування між республіками і монархіями.
В сучасній західній політології існує один поділ на первісне стадо, плем’я, вождівство і державу, інший поділ на демократії, тоталітарні й авторитарні системи, третій поділ на капіталізм, соціялізм і змішані системи, ще один поділ на унітарні, федеративні і конфедеративні держави. Тобто, на відміну від глобального гомогенного ринку, який прагне уніфікувати всіх і вся, палітра політичних систем у світі дуже розмаїта. Єдине, що гаряче об’єднує всі держави – це їхнє переконання і твердження, що вони всі демократії; навіть найжорстокіші диктатори і режими таким чином собі лестять, задурюючи голови своєму населенню й прагнучи престижу на міжнародній арені.
Так чи інакше, у цьому політологічному вінеґреті у нас немає потреби повертатися в печерну добу, натомість окреслимо декілька сталих схем, які домінують у сучасному світі.
Умовний колективний Захід формує свої політичні надбудови як поєднання механізмів стримувань і противаг. Його домінантна культура компромісів не дозволяє жодній суспільній групі отримати цілковиту перевагу, коли переможець забирає все. В результаті всі учасники політичного процесу залишаються трішки невдоволеними, зате мають гарантоване й тривале політичне життя. Крім того, така збалансована система сприяє формуванню суспільної злагоди, солідарности, соціяльної справедливости.
В авторитарних і тоталітарних режимах все з точністю до навпаки, коли відхід від влади може означати не тільки політичну, але й іноді фізичну смерть. Тому така влада є абсолютизованою й абсолютною. У цьому сенсі влада сталіна була схожою на повноваження монарха, а політбюро кпрс мало відрізнялося від феодалізму.
В сучасній Україні політична система ближча до західного типу, тоді як у московії вона є виражено ординською.
Попри безперечні переваги класичних західних демократій, вони мають декілька серйозних вад.
По-перше, принцип компромісу хоча й непогано працює всередині країни у стосунках між різними верствами населення, але політики часто виносять його назовні у міжнародні відносини, приводячи в абсолют. Одвічне прагнення знайти правду посередині насправді призводить до викривлення істини і наруги над справедливістю, зокрема коли йдеться про агресора і жертву. Українці відчули це на власному гіркому досвіді.
По-друге, диктатура однієї більшости як суть демократії іноді непомітно, але цілком свідомо підмінюється диктатурою багатьох меншостей. Це особливо яскраво проявляється, коли йдеться про захист прав національних меншин та инших нібито малозахищених груп, які вимагають для себе ще більше прав, ніж у більшості, що й викликає справедливе обурення у цієї більшости. Щоб не ходити далеко за прикладами, згадаймо домінантне становище російськомовної меншости над українськомовною більшістю в Україні ще якийсь десяток років тому. До речі, один із активних методів роботи спецслужб срср та рф якраз і полягає в тому, щоби через пропаганду та инші інформаційно-психологічні операції сприяти подрібненню демократичних суспільств на велику кількість "гуртків за інтересами" - окультних сект, сексуальних меншин, галузевих профспілок тощо, стравлювати їх поміж собою і таким чином деморалізувати громаду і народ.
По-третє, західні політики помилково вважають, що їхні демократичні принципи слід застосовувати і в діялозі з недемократичними державами, тобто хворіють на синдром виховательки дитячого садка. Ми бачимо, до чого це призводить, зокрема, у відносинах з імперською росією чи тоталітарним Китаєм. Причому Захід бідкається, що в нього нічого не виходить, через це ставить під сумнів демократичні цінності і терзається своїм безсиллям і занепадом. Замість того, щоб жорстко покарати порушника у зовсім не демократичний спосіб, якщо потрібно – то і зброєю, бо тільки так воно доходить, а після цього спокійно повернутися до своїх домашніх демократичних клопотів.
Ще одна закономірність прозирає в тому, як так звані розвинені держави ставляться до так званих нерозвинених. Перші нерідко заохочують відсталість і корумпованість других з метою продовження політики неоколоніялізму, тільки вже иншими способами. Те, що західні уряди суворо забороняють всередині власних країн, вони негласно заохочують або потурають за кордоном, зокрема через транснаціональні корпорації, оскільки це забезпечує їм сталий притік фінансів чи природних ресурсів. Тобто ми вкотре пересвідчуємося, як економіка екстрактивного капіталізму морально псує політиків, руйнуючи не лише міжнародні відносини, але й суспільний лад і гармонію всередині потерпілих неоколонізованих країн.
Прогнозуємо, що ті демократії, котрі запровадять екологічно-соціяльну економіку, зможуть відносно безболісно пройти вікові випробування, зберігши і свій нинішній демократичний устрій. Якщо ж жадібність візьме гору, тоді в таких країнах буде посилюватися внутрішня поляризація суспільства, що зрештою загрожуватиме й їхньому існуванню.
Припускаємо, що на якомусь етапі справжні демократії почнуть відмовлятися від монархічно-конституційного ладу, бо утримання королівських домів на кошти платників податків стане вельми непопулярним.
Загалом, як ми далі побачимо в розділі про геополітику, сто років віднині людство зустріне ще з різними політичними системами, бо воно не настільки скоротиться кількісно, щоби виникла потреба їх уніфікувати. Тобто одвічна боротьба умовних демократій проти умовних сатрапів не закінчиться.
***
ЗМІСТ
Вступ
Частина І - Світ
Частина ІІ – Україна
Сучасність і Майбутнє – Інтегрована Картина
Частина ІІІ - Прогнози
2100-
НАШІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ:
поза сферою Дайсона
