РЕНЕ ДЕКАРТ

Рене Декарт (фр. René Descartes, лат. Renatus Cartesius — Ренат Картезій).

 

Сьогодні виповнюється 422 роки з Дня Народження 31.03.1596 (помер 11.02.1650).

Візіонер з когорти великих, окрім колосального впливу на розвиток філософської думки, зробив суттєвий внесок до математики, фізики — того, що сьогодні назвали б теорією знання.

 

Декарт прославив своє ім'я великою кількістю трактатів з математики та філософії. Основні з них: «Геометрія» (1637), «Міркування про метод, що дозволяє направляти свій розум і відшукувати істину в науках» (1637), «Засади філософії» (1644).

Крім того він заклав основи аналітичної геометрії, дав поняття змінної величини і функції, ввів багато алгебраїчних визначень. Автор теорії, яка пояснює утворення небесних тіл вихоровим рухом частинок матерії (вихори Декарта), розповів все про райдугу. Ввів поняття рефлексу (дуга Декарта). Декарт запровадив власну систему координат. У фізиці він сформулював закон збереження кількості руху, запровадив поняття імпульсу сили. Декарт — автор методу радикального сумніву в філософії, механіцизму у фізиці, предтеча рефлексології.

Постійно розмірковував і експериментував, чи то була райдуга чи крісло-качалка.

 

Французький філософ був одним з мислителів, які сприяли переходу від Середньовіччя до т. зв. Нового часу. Вихідне положення його праць — що нічого не повинно бути сприйняте на віру, сформоване традицією чи усталеними поглядами сьогодення. Запропонована ним методологія власного пошуку істини, та відповідно "правильного" застосування свого розуму може бути хорошою методологічною вправою для будь-якої активно мислячої людини. Сам Декарт зіштовхнувся з проблемою конфлікту з науковими та релігійними авторитетами, що визначали "силове поле" ідей сучасної йому спільноти. І це, безумовно, вплинуло на форму і логіку опису його власних ідей. Ця ситуація є характерною для більшості творців візійного рівня. Інерційна характеристика спільноти, її спроможність до сприйняття нового, межа і корисність консерватизму з іншого боку є важливими, практичними характеристики часів змін.

 

Крилаті вислови (а в працях їх безліч):

 

  • Я мислю — отже існую.
  • Розум — це пломеніюче скло, яке запалюючи, саме залишається холодним.
  • Читання хороших книг - це розмова з найкращими людьми минулих часів, і до того ж така розмова, коли вони повідомляють нам лише кращі свої думки.
  • Бог може все, що я вважаю можливим
  • Прагни перемагати швидше самого себе, ніж долю, і змінювати своє бажання, ніж порядок у світі.
  • Здоровий глузд — найбільш розповсюджена річ у цьому світі, оскільки кожен думає, що він наділений ним повною мірою.
  • Самотність потрібно шукати у великих містах.
  • Найбільше заздрять славі.
  • Боягузтво дуже шкідливе тому, що воно утримує волю від корисних дій.
  • Неможливо вигадати чогось оригінального і малоймовірного, що не було б уже сказано кимось із філософів.
  • Прагнення відмінностей при нестачі характеру згинає одну людину перед іншою.
  • Ми можемо давати собі звіт щодо стану нашого здоров’я, але щодо стану розуму — ніколи.
  • Люди, які займаються філософією частіше виявляються менш мудрими, ніж ті, хто ніколи нею не займався.
  • Уточніть значення слова, і ви позбавите світ від половини непорозумінь та помилок.
  • Всі науки настільки пов’язані між собою, що легше вивчати їх всі відразу, ніж якусь одну із них окремо від інших.
  • Для того, щоб вдосконалити розум потрібно більше розмірковувати, ніж заучувати.
  • Краще взагалі не прагнути відшукувати істини, ніж робити це без будь-якого методу.
  • Мало мати хороший розум, головне — правильно його використовувати.
  • Розпач — це страх без надії.
  • Цікавий відшуковує рідкісності тому, щоб їм дивуватися; допитливий ж для того, щоб дізнатися про них і перестати дивуватися.
  • У більшості суперечок можна помітити одну помилку: в той час як істина лежить між двома захищеними поглядами, кожне з останніх відходить від неї тим далі, ніж з великим запалом сперечається.

 

Далі здобутки:

 

Теорія пізнання.

Декарт був основоположником раціоналізму, установки, за якою наші знання складаються в основному або винятково з апріорного знання, ідей, які у нас уже є.

Він поставив розум на перше місце, а роль досвіду звів до простої перевірки умовиводів інтелекту. Декарт вважав, що розум спроможний пізнати світ, проте, потребує правильного застосування, тобто методу. Він поставив собі мету наново обґрунтувати знання з огляду на нові досягнення в природничих науках тієї епохи, які він порівнює із частинами дерева: коріння — метафізика, фізика — стовбур, механіка, медицина та мораль — різні гілки. Останні з перелічених наук потрібні людині для опанування природи. Декарт сподівався припинити суперечки духовної еліти, якій він ставив у провину війни того часу. Його метод базується на індукції та дедукції:

1.         Вважати істиною тільки те, що не викликає жодного сумніву.

2.         Розкладати кожну складну проблему або завдання на простіші.

3.         Методично переходити від відомого і дослідженого до невідомого й недослідженого (від простого евідентного знання до складнішого).

4.         Не робити жодних пропусків у логічних ланках дослідження.

 

Декарт прагнув дослідити, яким чином можливе точне та надійне пізнання. Існує розрив між науковими знаннями та тим, що ми бачимо безпосередньо. Наприклад, Сонце насправді набагато більше від того, що ми спостерігаємо. Можливо, що органи чуття дурять нас, але ми цього не помічаємо. Сумнів у Декарта є методичним підходом — потрібно сумніватися в усьому, що не доведено строго. Декарт особисто не сумнівався в існуванні світу. Він припускав, що «Genius malignus» («злий Бог») може дурити людину в усьому, окрім того, що вона думає і щодо чого сумнівається.

 

Шукаючи положення, яке не можна було б поставити під сумнів, Декарт сформулював вислів «Cogito ergo sum» — «Думаю, отже, існую». Це єдине, в чому не можна сумніватися. Суб'єкт пізнання, людина, не може поставити під сумнів факту свого мислення. На відміну від Августина, який розвинув схожі думки, Декарт розвинув на базі цього положення свою систематику.

 

Після того, як доказане існування «я», потрібно показати його сутність. Для Декарта дух, душа, розум та розсудок є однаковими речами — атрибутами «свідомої істоти» (лат. res cogitans), яка сумнівається, розуміє, підтверджує, заперечує, бажає, фантазує тощо. Декарт першим запровадив у філософію поняття свідомості. Вміст свідомості складають думки: ідеї, афекти (вольові акти) та висновки. Тільки ідеї можуть бути правильними або хибними, оскільки тільки у ідей можна знайти відповідність або невідповідність до зовнішніх речей. У подальшій класифікації Декарт розділяє вроджені, запозичені та розвиті самою людиною ідеї. Вроджені ідеї є в будь-який час готовими поняттями. Вони також визначають результати пізнання.

 

Етика

На думку Декарта, перш ніж визначити для себе правила поведінки, не можна в усьому сумніватися, потрібно знати максими провізоричної моралі, яка допомагає досягненню ойдеймонії (щастя):

1.         Дотримуватися всіх законів та звичаїв країни походження. Жити за середніми поняттями людей свого оточення. Не приймати жодних обов'язків.

2.         Завжди бути впевненим у ситуації, в разі непевності — вибирати за найвищою ймовірністю, уникаючи таким чином докорів сумління.

3.         Підлаштовуватися під світ, ніж, навпаки, підлаштовувати світ під себе (тут відчувається вплив стоїцизму). Єдине, що є в нашому розпорядженні — це розум. Воля прагне тільки того, що їй пропонує розум, отже не може прагнути нічого недосяжного.

4.         Спрямовувати життя на розвиток розуму та пізнання.

 

А от в коханні йому пощастило менше, ніж в науці. Єдиний його любовний роман тривав всього лише три роки. Коханою Декарта була якась голландська жінка, яка в 1635 році народила йому дівчинку. Декарт обожнював дитину і був сильно вражений раптовою смертю дочки у п'ятирічному віці від скарлатини. Він завжди казав про цю втрату, як про найбільше нещастя у своєму житті.

Протягом двадцяти років він змінив 24 будинки в 13 різних містах і при цьому тримав свою адресу в таємниці навіть від найближчих друзів, з якими підтримував постійне листування.

Помер Декарт у 1650 році від запалення легень в Стокгольмі.

«Пора в дорогу, душа моя…» були його останні слова.

 

Однак зі смертю його не все так просто — існує обгрунтована версія про отруєння Рене миш’яком. Наповнюючи шведську королеву Христину (Декарт був її наставником) знаннями, він налаштовував її світлий розум вільнодумством. В той же час конкуренти намагалися обернути монархиню-протестантку в католицизм.

 

Через тринадцять років всі роботи Картезія (латинське ім’я Декарта) ватиканські священники єдиним списком внесуть в «Індекс заборонених книг», а невіглас Бурбон Людовік XIV видасть спеціальний указ про заборону викладання філософії «картезіанства». Цікавим постскриптумом до смерті цієї великої людини, який віддав багато сил вивченню взаємодії тіла і душі, може послугувати історія його власного тіла після смерті. Через 16 років після смерті Декарта його друзі вирішили, що тіло має знаходитися у Франції. Але труна, яку надіслали до Швеції, виявилась занадто короткою. А тому шведська влада, не довго думаючи, вирішила відділити голову Декарта від тіла і поховати її окремо — доти, доки не будуть отримані розпорядження з Парижа.

 

Поки залишки філософа готували до відправки у Францію, французький посол вирішив, що непогано було б мати яку-небудь пам'ятку про великого співвітчизника. А тому він відрізав вказівний палець на правій руці Декарта. Тим часом тіло без голови і пальця було з великими церемоніями перепоховано в Парижі. Через декілька років один армійський офіцер викопав череп Декарта на сувенір, який потім протягом 150 років переходив від одного колекціонера до іншого, поки, нарешті, не був похований у Парижі.

DecartParise 

Усі власні папери та рукописні роботи Декарта були зібрані і після його смерті морем відправлені до Парижа. Проте корабель затонув, не діставшись до причалу. Папери протягом трьох днів перебували під водою. У майбутньому знадобиться сімнадцять років, щоб відреставрувати записи Декарта й зробити їх придатними до друку.

Через століття Декарт — амбіційний і глобальний інтелектуал — стане національною гордістю Франції.

Його рідне місто Лає вдячні потомки урочисто перейменують в Декарт, а ім’ям назвуть місячний кратер.

 

В КОШИКУ
Товарів
на суму 0 грн.
Переглянути
КОШИК
0 товарів

НАШІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ:
поза сферою Дайсона

СУМА ЗНАНЬ ТА ТЕХНОЛОГІЙ
Позиціонування нашого тіла у просторі, координація роботи всіх м'язів, пізнання навколишнього світу, збалансованість рухів у спорті та побуті забезпечують всього кілька кристаликів кальцію у завитку внутрішнього вуха. Абсолютно очевидно, що точка відліку координат базується на співрозмірності з гравітаційним полем Землі (Місяць, Марс, відкритий космос викликають інші відчуття). #читати
Валерій Верховський Той, хто чинить зло, завжди намагається приховати правду. Той, хто зі злом бореться, має вміти відрізняти правду від брехні, а добро від зла, випадковість від злого умислу. Така основа всіх детективів, кількість напрямів цього жанру з часів Едгара По та Конан Дойля значно збільшилася, проте наведений принцип чинний для всіх. Є детективи-загадки; класичний приклад це історії про пригоди отця Брауна: зло достатньо викрити і назвати за іменем. У Шерлока Холмса складніше: злочинцеві треба протиставити не лише логіку, а й застосувати силу. У американському "крутому" детективі, класиком якого був Реймонд Чандлер, інтелект детектива є додатком до силових методів досягнення справедливості. Детектив дає нам впевненість у невідворотності покарання зла, що інтелект, здатний до розвиненого логічного мислення, перемагає хирість і підступність. Що добро в поєднанні з мужністю та холоднокровністю сильніші за зло. Саме зараз, коли на вулицях стає все більш незатишно, все быльше зброї на руках, морально-етична планка стрімко падає, події з Лас-Вегаса взагалі вводять в ступор, отож психіка потребує захопливих історій, де герої яскраві, атмосфера тривожно-небезпечна, а справедливість врешті бере гору. Тобто хочеться якраз детективів: віртуозного розслідування зухвалого злочину. Хочеться нових місіс Марпл, Пуаро чи хоча б лейтенантів Коломбо. #читати
Фантастика - йдеться про книжки чи про кінематограф - буває науковою, не зовсім науковою чи зовсім ненауковою (або фентезі). "Батьківщиною" фентезі є не середньовіччя і не казки та легенди, а підсвідомість; середньовіччя було такою собі колективною підсвідомістю західної цивілізації, тому більшість сюжетів і архетипів фентезі запозичено звідти. Нам мало цікавий справжній рицар Хруоланд, але ми знаємо про подвиги легендарного лицаря Роланда. У НФ ці припущення або можливі, або вірогідно можливі, у фентезі вони мають бути такими, що неможливі в принципі. Але є "смуга" на межі цих двох потужних течій фантазії, яку можна віднести і до того, і до того напряму, та яка не цілковито відповідає критеріям "твердої" НФ або "Чистої" фентезі. Тому поряд із стрічками, в яких дотримано традицій жанру та зображені зорельоти, кіборги, прибульці тощо, до переліку фільмів, які є визначними для кінофантастики, увійшли такі, що не дають вичерпного пояснення дивам. Припущення в таких історіях органічно вплетене у саму фабулу. Тож така фантастика має право називатися науковою, бо вона філософська, а філософія - наука. #читати
Статті