Клопіт отця Мора, або ж миші і зіпсована фісгармонія

(201 рік від дня народження коляди «Тиха ніч»)

Свята ніч, тиха ніч!

Ясність б’є від зірниць,

Дитинонька Пресвята

Така ясна, мов зоря,

Спочиває в тихім сні.

 

Тиха ніч, свята ніч!

Ой, зітри сльози з віч,

Бо Син Божий йде до нас,

Цілий світ любов’ю спас,

Вітай нам, святе Дитя!

 

Свята нічнастає,

Ясний блиск з неба б’є,

В людськімтілі Божий Син

Прийшовнині в Вифлеєм,

Щоб освободити світ.

 

   Ми обідали з моїм приятелем Ласло Н., німецькомовним угорцем, в ресторані «У пані Стефи». Тихенько звучали різдвяні колядки у звукозаписі… Нараз Ласло стрепенувся. «Що це, - пошепки запитав він, - чи не «Stille Nacht» українською?»  «Так!»,- відповів я». «То і у вас співають цю коляду!?» Його очі дивно заблищали а погляд спрямувався кудись далеко. Мабуть, у дитинство.

     Стара, знайома з юності, мелодія збудила хвилю спогадів.

 

   Звідки ж прийшла ця коляда? Таки справді – з Німеччини. А народилася вона ось як.

коляда

        

   Року Божого 1918-го невеличке тирольське містечко Оберндорф, що поблизу Зальцбурґа, геть засипав сніг. Міщани ледве встигали прогортати в глибокому снігу вузькі тунелі, якими снували заклопотані передсвятковими приготуваннями оберндорфці з піднятими комірами. Був темний вечір напередодні Навечір’я Різдва Христового. Двадцятишестилітній парох тутешньої католицької парафії  Франц Мор, взутий в гірські черевики, протоптував у глибокому снігу стежку до маленької гірської церковці, в якій уже давно не відправляли Богослужінь. За ним, «у кільватері», намагаючись потрапляти в сліди, залишені отцем, крокував хлопчик, що прислуговував йому в парафіяльному храмі.

   Маленьку дерев’яну церковцю, чи, радше, костелик, бо так заведено називати католицьку церкву західного обряду, вибудували колись вправні тирольські теслі у верховинському стилі. Між нами кажучи, цей костелик навдивовижу нагадував закарпатські гуцульські церковці. Ось лише, на відміну від гуцульських церков, іконостасу в ньому не було. На стінах – декілька потемнілих від часу олійних образів, високо вгорі – маленькі віконця зі скромно орнаментованими лутками, два ряди темних вичовганих лав. А над святилищем невідомий мистець зобразив зворушливу сцену народження Ісуса в Стаєнці. Замилувана Марія, зворушений Йосиф і, звичайно ж, Пастушки з овечками, меланхолійний Віл, вухастий Ослик. Хтозна, можливо той костелик так і називався «Храм Різдва Христового»? Бо ж з якого би то дива панотець вирішив відправити різдвяну Св. Літургію, так звану Пастерку, саме тут, не зважаючи на сніги і хуртовину.

    Хлопчик вичистив вкриті патиною підсвічники, вставив у них свічки, стер пилюку з престолу і старезних, поточених шашелем лавок, нарешті розклав літургійні шати. Тим часом отець вирішив перевірити стареньку фісгармонію. Бо ж статус маленького гірського костелика - каплиці не передбачав наявності органа. Почав помпувати повітря педалями. Почув якесь шипіння, але повітря не надходило до пищиків, що утворюють звук. В чому справа? Чи то міхи протерлися за багато років напруженої праці, чи, можливо, голодні костельні миші поживилися шкірою, з якої зроблено міхи. Так чи так, фісгармонія не звучала. Як служити Літургію? Адже вірні звикли співати під супровід органа, щонайменше – фісгармонії. Що ж тут робити?

    У розпуці отець Мор поспішив до свого приятеля, місцевого вчителя Ганса Ґрубера. Поміркували удвох і вирішили: Літургію співатимуть під супровід … гітари.

    Ґрубер написав прості, зворушливі слова нової коляди «Тиха ніч, Свята ніч». Отець Мор поклав коляду на музику, розписав на два голоси і перед Різдвяною Літургією вони заспівали її дуетом під супровід гітари. «Stille Nacht, Heilige Nacht…» Мелодія виявилася простою, а проте напрочуд гарною, в дуеті вона відрізнялася чудовою гармонією в терціях другого голосу.  Нову коляду підхопили всі присутні в церкві. Незабаром вона без усяких віз перейшла кордони і зазвучала, єднаючи людей, в Італії, Швейцарії, Норвегії, Франції, дещо пізніше – в Польщі, а згодом і в Україні.

         Українці, співучий християнський народ, мають безліч колядок. А проте і ця коляда, проста і щира, знайшла собі місце серед них і в Різдвяні дні слав

 

Дорогі друзі! Бажаю Вам і Вашій Родині щастя, здоров’я і успіхів в Новому 2020 Році і щасливого Різдва Христового! А при цій нагоді дарую Вам це оповідання.

Олександр Кіцера з Родиною

В КОШИКУ
Товарів
на суму 0 грн.
Переглянути
КОШИК
0 товарів

НАШІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ:
поза сферою Дайсона

СУМА ЗНАНЬ ТА ТЕХНОЛОГІЙ
До читання людину підштовхує певна внутрішня потреба. А всі потреби так чи інак зводяться до чотирьох екзистенційних страхів: смерті, самоти, свободи і сенсу, точніше безсенсовності, буття. Якщо вірити одному з головних представників напряму екзистенційної терапії І. Ялому, саме подолання цих страхів приносить людині щастя. Взаємодія з ними в той чи інший спосіб породжує тривогу та напругу в людській психіці, яка потребує вивільнення та прагне гармонізувати свій стан. Але мало хто каже собі: я боюся померти, тому піду почитаю тих, хто про це писав, – наприклад, може, «Чуму» Камю? Чи краще щось про тореадорів із Гемінгвея? Швидше, людина просто вибере книжку про щось співзвучне чи перегляне гостросюжетний фільм. Найімовірніше – постарається позбутися напруги –байдуже як, аби тільки якомога швидше. Та чи найбільш ефективно? #читати
Післямова, Джерела текстів, спосіб впорядкування та візуалізації, зміст та безліч цікавих думок стосовно ТГШ та його творчості #читати
На жаль цього не вчать в школі та не викладають у вишах. По крупинках досягається з книг, спілкувань, світоглядних роздумів... #читати
Статті