Клопіт отця Мора, або ж миші і зіпсована фісгармонія

(201 рік від дня народження коляди «Тиха ніч»)

Свята ніч, тиха ніч!

Ясність б’є від зірниць,

Дитинонька Пресвята

Така ясна, мов зоря,

Спочиває в тихім сні.

 

Тиха ніч, свята ніч!

Ой, зітри сльози з віч,

Бо Син Божий йде до нас,

Цілий світ любов’ю спас,

Вітай нам, святе Дитя!

 

Свята нічнастає,

Ясний блиск з неба б’є,

В людськімтілі Божий Син

Прийшовнині в Вифлеєм,

Щоб освободити світ.

 

   Ми обідали з моїм приятелем Ласло Н., німецькомовним угорцем, в ресторані «У пані Стефи». Тихенько звучали різдвяні колядки у звукозаписі… Нараз Ласло стрепенувся. «Що це, - пошепки запитав він, - чи не «Stille Nacht» українською?»  «Так!»,- відповів я». «То і у вас співають цю коляду!?» Його очі дивно заблищали а погляд спрямувався кудись далеко. Мабуть, у дитинство.

     Стара, знайома з юності, мелодія збудила хвилю спогадів.

 

   Звідки ж прийшла ця коляда? Таки справді – з Німеччини. А народилася вона ось як.

        

   Року Божого 1918-го невеличке тирольське містечко Оберндорф, що поблизу Зальцбурґа, геть засипав сніг. Міщани ледве встигали прогортати в глибокому снігу вузькі тунелі, якими снували заклопотані передсвятковими приготуваннями оберндорфці з піднятими комірами. Був темний вечір напередодні Навечір’я Різдва Христового. Двадцятишестилітній парох тутешньої католицької парафії  Франц Мор, взутий в гірські черевики, протоптував у глибокому снігу стежку до маленької гірської церковці, в якій уже давно не відправляли Богослужінь. За ним, «у кільватері», намагаючись потрапляти в сліди, залишені отцем, крокував хлопчик, що прислуговував йому в парафіяльному храмі.

   Маленьку дерев’яну церковцю, чи, радше, костелик, бо так заведено називати католицьку церкву західного обряду, вибудували колись вправні тирольські теслі у верховинському стилі. Між нами кажучи, цей костелик навдивовижу нагадував закарпатські гуцульські церковці. Ось лише, на відміну від гуцульських церков, іконостасу в ньому не було. На стінах – декілька потемнілих від часу олійних образів, високо вгорі – маленькі віконця зі скромно орнаментованими лутками, два ряди темних вичовганих лав. А над святилищем невідомий мистець зобразив зворушливу сцену народження Ісуса в Стаєнці. Замилувана Марія, зворушений Йосиф і, звичайно ж, Пастушки з овечками, меланхолійний Віл, вухастий Ослик. Хтозна, можливо той костелик так і називався «Храм Різдва Христового»? Бо ж з якого би то дива панотець вирішив відправити різдвяну Св. Літургію, так звану Пастерку, саме тут, не зважаючи на сніги і хуртовину.

    Хлопчик вичистив вкриті патиною підсвічники, вставив у них свічки, стер пилюку з престолу і старезних, поточених шашелем лавок, нарешті розклав літургійні шати. Тим часом отець вирішив перевірити стареньку фісгармонію. Бо ж статус маленького гірського костелика - каплиці не передбачав наявності органа. Почав помпувати повітря педалями. Почув якесь шипіння, але повітря не надходило до пищиків, що утворюють звук. В чому справа? Чи то міхи протерлися за багато років напруженої праці, чи, можливо, голодні костельні миші поживилися шкірою, з якої зроблено міхи. Так чи так, фісгармонія не звучала. Як служити Літургію? Адже вірні звикли співати під супровід органа, щонайменше – фісгармонії. Що ж тут робити?

    У розпуці отець Мор поспішив до свого приятеля, місцевого вчителя Ганса Ґрубера. Поміркували удвох і вирішили: Літургію співатимуть під супровід … гітари.

    Ґрубер написав прості, зворушливі слова нової коляди «Тиха ніч, Свята ніч». Отець Мор поклав коляду на музику, розписав на два голоси і перед Різдвяною Літургією вони заспівали її дуетом під супровід гітари. «Stille Nacht, Heilige Nacht…» Мелодія виявилася простою, а проте напрочуд гарною, в дуеті вона відрізнялася чудовою гармонією в терціях другого голосу.  Нову коляду підхопили всі присутні в церкві. Незабаром вона без усяких віз перейшла кордони і зазвучала, єднаючи людей, в Італії, Швейцарії, Норвегії, Франції, дещо пізніше – в Польщі, а згодом і в Україні.

         Українці, співучий християнський народ, мають безліч колядок. А проте і ця коляда, проста і щира, знайшла собі місце серед них і в Різдвяні дні слав

 

Дорогі друзі! Бажаю Вам і Вашій Родині щастя, здоров’я і успіхів в Новому 2020 Році і щасливого Різдва Христового! А при цій нагоді дарую Вам це оповідання.

Олександр Кіцера з Родиною

В КОШИКУ
Товарів
на суму 0 грн.
Переглянути
КОШИК
0 товарів

НАШІ ЗАЦІКАВЛЕННЯ:
поза сферою Дайсона

СУМА ЗНАНЬ ТА ТЕХНОЛОГІЙ
Джеймс Брейнер, Spanish Journalism Society Тези виступу професора з Унівеситету Наварри на міжнародній конференції в Малазі, про новітні тенденції світової журналістики. 1. Видавці новин звертаються до користувачів і перестають розглядати рекламодавців та інвесторів як основне джерело фінансування. Бізнес-модель, при якій фінансування медіа приходить від рекламодавців, віджила свій вік і майже мертва. Автоматична купівля і продаж реклами контролюється монополіями Google і Facebook, що мають кращий доступ до даних про аудиторію медіа, ніж самі ці видання. Видавці не можуть конкурувати з таким домінуванням програмування і таргетингової реклами. Прийшов час спалити кораблі і не озиратися назад. 2. Серед потоків низькоякісного контенту, дезінформації, клікбейта і фейкових новин вартість новинних організації буде залежати від того, наскільки їй довіряє аудиторія. Новинним медіа необхідно зміцнювати довіру і організовувати безпосередню взаємодію з аудиторією, слухати аудиторію, дотримуватися принципів прозорості та відкрито ділитися інформацією про власників і інвесторів, інші джерела фінансування і про те, на що редакція витрачає отримані гроші. І - найголовніше - проводити журналістські розслідування, що сприяють підзвітності та змушують політиків і бізнесменів відповідати за свої слова і дії. #читати
Відомий двічі-лауреат Нобелівської премії з фізики Річард Фейнман усвідомив різницю між “знанням чогось” і “знанням назви чогось”, це й стало однією з головних причин його успіху. Головне у навчанні — не час, який ви виділяєте на нього, а спосіб. Фейнман прийшов до формули навчання, яка дозволила йому розуміти речі краще за інших. Ця формула отримала назву “метод Фейнмана”, і саме вона допомагає вивчати будь-який предмет глибше та швидше. Тема, предмет чи поняття, які б ви хотіли вивчити, не мають значення. Вчити фізику за Фейнманом це перш за все спосіб мислення та синтезу. "Метод Фейнмана" працює всюди, і дуже простий для виконання. Це не лише чудовий метод навчання, але й шлях до зовсім іншого способу мислення. Тож в чому полягає "метод Фейнмана"? Виявляється, потрібно зробити всього 4 простих кроки. #читати
Бернард ШОУ – найуславленіший (після Шекспіра) англійський драматург та видатний публіцист, ірландець. При отриманні Нобелівської премії він назвав цю подію «знаком вдяки за те полегшення, яке він подарував світу, нічого не надрукувавши в цьому році». Він, як ніхто інший, вмів ідеально єднати гумор і глибокі спостереження, а його влучні і точні цитати стали класикою на всі часи. Саме Шоу разом із Г. Ібсеном і А. Чеховим був «батьком» гостросоціальної, інтелектуальної драми, «драми ідей». Продовжуючи на новій основі традиції ібсенівського театру, Б. Шоу створив неповторно своєрідну драматургічну систему. Отримав премію «Оскар» 1939 за кращий адаптивний сценарій «Пігмаліон». Досить дивно й прикро виглядає історія, як такого проникливого чоловіка перехитрив Сталін а він відтак своєю лекцією обдурив світ. В 1931 році Б.Шоу побував в СРСР з метою пересвідчитися про голод та репресії (як ірландець він розумів і те й інше після британського голодомору Ірландії в 1845-1849). Але його лекція про успіхи СРСР, якісь дрібні проблеми з політв'язнями та відповідь на питання про голод: "Помилуйте. Коли я приїхав у Радянський Союз, я з'їв найситніший обід в моєму житті", лиш підтверджує приказку "На кожного мудреця достатньо простоти". "Шоу" для Шоу було вдале... На українській сцені вперше ставив п'єси Бернарда Шоу пан Лесь Курбас у «Молодому театрі» («Кандіда», 1918) й Театрі ім. Т. Шевченка («Учень диявола», 1922); пізніше в Театрі ім. І. Франка були виставлені «Свята Йоанна» (1924) й «Учень диявола» (1948). #читати